Під’їхав князь печенежський до ріки, викликав Володимира й ськазав йому: «Випусти ти свого чоловіка, а я свого - нехай поборються. Якщо твій чоловік кине мого на землю, то не будемо воювати три роки; якщо ж наш чоловік кине твого об землю, те будемо розоряти вас три роки». І розійшлися.

Владимир, повернувшись у стан свій, послав глашатаїв по таборі зі словами: «Немає чи такого чоловіка, який би схопився з печенігом?» І не знайшов ніде. На наступний ранок приїхали печеніги й привели свого чоловіка, а в наших не виявилося. Став тужити Володимир, і прийшов до князя один старий чоловік і ськазав йому: «Князь! Є в мене один син менший будинку; я вийшов із чотирма, а він будинку залишився. Із самого дитинства ніхто його не кинув ще об землю. Один раз я сварив його, а він м’яв шкіру, так він розсердився на мене й роздер шкіру руками». Князь зрадів і послав за ним. («Кожемяка» приїхав) і відповідав: «Князь! Не знаю чи можу я з ним схопитися, - випробуй мене: немає чи великого й сильного бика?» І знайшли бика. І побіг бик повз нього, і схопив бика рукою за бік і вирвав шкіру з м’ясом, ськільки захопила його рука. І ськазав йому Володимир: «Можеш із ним боротися».

На наступний ранок прийшли печеніги й стали викликати: «Де ж чоловік? От наш готовий!» Печеніги випустили свого чоловіка: був він дуже великий і страшний. І виступив чоловік Володимира, і побачив його печеніг і посміявся, тому що він був середнього росту. І розмірили місце між обома військами й пустили їхній друг проти друга. І схопилися, і почали міцно жати один одного, і задушив чоловік печенежина руками до смерті. І кинув його об землю. Пролунав лемент, і побігли печеніги, і гналися за ними росіяни, б’ючи їх, і прогнали.

Владимир же зрадів і заклав місто в броду того й назвав його Переяславлем, тому що перейняв славу отрок той. І зробив його Володимир великим мужем, і батька його теж.

(«Повість минулих літ»)