Німецький філософ Артур Шопенгауер сказав: “Пересічна людина заклопотана тим, як би їй убити час, людина талановита прагне його використати”. Тож давайте не будемо думати, як згаяти час на уроці, а максимально ефективно його використаємо. У романі “Собор Паризької Богоматері” Віктор Гюго звертається до доби Середньовіччя, де він шукає сильні характери та справжні пристрасті, подвиги і мучеництво в ім’я переконань. Справжня краса в похмуру й жорстоку епоху зустрічає більше перешкод, ніжу цивілізовані часи. Письменник переконаний — у час, коли палають вогнища інквізиції, особливо загострюється боротьба вічних світових начал: добра і зла, милосердя і жорстокості, любові і ненависті. Мабуть, тому роман Гюго має таку популярність і сьогодні. Сюжет роману часто використовується для екранізації художніх та мультиплікаційних фільмів, у мюзиклах…

Феб де Шатопер — це єдиний чоловік в романі, якого щиро любила Есмеральда. Вона тягнулася до краси, тому її кохання чисте, світле і трагічне. Юна дівчина помирає з вірою в того, кого любила. Та чи вартий він того? Чи любив Феб Есмеральду? Ми з вами маємо можливість послухати самого Феба, якщо тільки активізуємо свою уяву.

У центрі роману — прекрасна Есмеральда. Поряд з нею троє закоханих, проте вона гине. Хто ж винен у її смерті? Відповідь неоднозначна. Винен і Клод Фролло, і красень Феб, певною мірою і легковажний П’єр Гренгуар, і король Людовік XI, і сама Есмеральда, яка не змогла розпізнати бездуховність Феба і прекрасну душу Квазімодо.

Письменник у своєму романі відвів центральне місце красі мистецтва, під впливом якого в людині пробуджуються найкращі якості. Духовна краса, стверджує Гюго, вища за зовнішню, адже без духовної краси марно сподіватися на високі моральні вчинки людини. Письменник показав у романі різне кохання, яке залежно від моралі людини спонукає на ганебні або високоморальні вчинки. На думку Гюго, можна знищити людину, а не кохання. Яскравим прикладом цього є загибель Есмеральди і Квазімодо.

Заплющіть очі. Хоч на мить.

Безмірний простір уявіть.

В пітьмі холодний блиск світил,

Лиш хаос і космічний пил.

Гнітюча тиша, мертвий спокій

І… промінь сонця, наче докір

Байдужості космічних сил,

Летить крізь марево світил.

Летить, шукаючи для себе

Безмежного п’янкого неба.

Яскравих барв, землі святої

Все починається з любові.

Т. В. Мартинюк