Перший раз ми зустрічаємося з Пьером Безуховим у салоні Ганни Павлівни Шерер. Появившийся на вечорі, де панують лицемірство й неприродність, незграбний і неуважний, Пьер разюче відрізняється від всіх присутніх насамперед искренно добродушним вираженням особи, на якому, як у дзеркалі, відбиваються й небажання брати участь у не його розмовах, що цікавлять, і радість із появою князя Андрія, і захват побачивши красуні Элен. Практично все в салоні поблажливо, а скоріше навіть зневажливо ставляться до цьому “ведмедеві”, “не вміє жити”. Лише князь Андрій по-справжньому радий зустрічі з Пьером, якого називає єдиним “живим” серед цього суспільства. Не знаючих законів вищого світла Безухов ледве було не стає жертвою підступу князя Василя й зведеної сестри, не бажаючі визнання Пьера законним сином старого графа й усіляко намагаються перешкодити цьому. Усі права захищені й охороняються законом © 2001-2005 олсоч.
ру Але Пьер перемагає своєю добросердістю, і граф, умираючи, залишає спадщину своєму улюбленому синові. Після того як Пьер стає спадкоємцем величенного стану, він не може не бувати у світлі. Будучи наївним і недальновидним, він не може протистояти інтригам князя Василя, що направило всі зусилля на те, щоб видати свою дочку Элен за богатого Пьера.
Нерішучий Безухов, лише підсвідомо почуваючи негативну сторону відносин з Элен, не зауважує, як усе більше й більше заплутується в мережі обставин, так чи інакше підштовхувальних його до одруження. У результаті, керуючись етикетом, його буквально женять на Элен, фактично без його на те згоди. Життя молодят Толстой не описує, даючи нам зрозуміти, що це не заслуговує уваги
Незабаром у суспільстві поповзли слухи про любовний зв’язок Элен і Долохова, що був приятеля Пьера. На вечорі, улаштованому на честь Багратіона, Пьер був доведений до нестями вже далеко не двозначними натяками на зв’язок Элен на стороні. Він змушений викликати Долохова на дуель, хоча сам не бажає цього: “Нерозумно, нерозумно: смерть, неправда…
” Толстой показує абсурдність цієї дуелі: Безухов не хоче навіть захиститися рукою від кулі, а сам важко ранить Долохова, не вміючи навіть стріляти. Не бажаючи більше так жити, Пьер вирішує порвати з Элен. Всі ці події накладають глибокий відбиток на світосприймання героя. Він почуває, що “у голові його згорнувся той головний гвинт, на якому трималося все його життя”. Після розриву з жінкою, на якій він женився без любові, що знеславила його, Пьер перебуває в стані гострої щиросердечної кризи
“ Що погано? Що добре?” - от питання, що хвилюють героя
Саме в цей період пошуку відповідей на поставлені питання він зустрічає Баздеева - члена братерства вільних мулярів, завдяки чому переймається ідеєю зміни життя до кращого й по-справжньому вірить у можливість цього: “Він всею душею бажав вірити, і вірив, і випробовував радісне почуття заспокоєння, відновлення й повернення до життя”. Результатом з’явився вступ Безухова у франкмасонскую ложу. “Переродження” Пьер почав з того, що вирішив провести перетворення в селі, але спритний керуючий швидко знайшов спосіб не використовувати гроші невдачливого Пьера по призначенню
Сам же Пьер, заспокоєний видимістю діяльності, вів усе той же розгульний спосіб життя. Заїхавши до свого друга князеві Андрію в Богучарово, Пьер висловлює йому свої думки, перейняті вірою в необхідність прагнення людини до чесноти, і для Андрія це побачення з Безуховим “було епохою, з якої почалася хоча в зовнішності й та ж сама, але у внутрішньому світі його нове життя”. В 1808 році Пьер стає главою петербурзького масонства
Він давав свої гроші на пристрій храмин, на свої засоби підтримував будинок бедных. В 1809 році на врочистому засіданні ложі 2-го градуси Пьер виголошує промову, що не була сприйнята з ентузіазмом, йому лише зробили “зауваження про його гарячність”. Обставини, а також “перші правила масона” змушують Пьера помиритися сженой.
Зрештою Пьер розуміє, що для багатьох масонство - це не прагнення служити великій ідеї чесноти, а лише спосіб завоювати місце в суспільстві, і, разочаровываясь, він відходить від масонства. Приїхавши в Москву й побачивши Наташу, Безухов зрозумів, що любить її. Він допоміг вивести Анатоля Курагина на чисту воду, тим самим запобігши поширенню у світлі слухів про зв’язок Анатоля й Наташи. Пьеру схотілося приїхати на місце майбутнього бою в Бородіно. Після бою по дорозі назад він їсть разом із солдатами “кавардачок”, що здавався йому смачніше всього на світі, і думає, що хотів би “скинути із себе все це зайве, диявольське” і бути “просто солдатом”.
Це момент теперішнього духовного єднання героя з народом. Він пы тается розгадати таємницю солдатського характеру. Чому солдати спокійно йдуть на смерть, не боячись бути вбитими? “Хто не боїться її, тому належить всі”. З такими думками Безухов вертається в Москву. У той час, коли французи майже досягли кварталу, у якому жив Пьер, він перебував “у стані, близькому до божевілля”.
Пьера давно займала думку про зумовленість його долі, про його вище призначення вбити Наполеона; у ньому жило “почуття потреби жертви й страждання”. Прокинувшись один раз, він взяв пістолет”, кинджал і вийшов з будинку з наміром зробити нарешті те, для чого він народився, а насправді тільки для того, щоб довести самому собі, що він “не відрікається” від свого наміру. На вулиці Пьер зустрів жінку, що благала врятувати її дитини
Він кинувся шукати дівчинку, але, коли знайшов неї, золотушну, почуття огиди вже готово було взяти гору над щиросердечною потребою бути потрібним. Але все-таки він бере її на руки й після довгих спроб відшукати її батьків віддає дівчинку вірменам. Пьер попадає в полон, заступившись за вірменську жінку. Під час страти полонених Пьер випробовує страшне почуття катастрофи всіх життєвих переконань: ніщо не було значиме перед особою смерті
Він не знав, як жити далі. Але знайомство з Каратаевым допомогло йому відродитися. Любовне відношення Каратаева до життя навчило Пьера цінувати те мале, що дає йому доля
Після звільнення Пьер довго болів, але був повний радості життя. Він здружився із князівною Марьей, у якої зустрів Наташу, і давно, що зажегли полум’я, його любові розгорілося з новою силою. В епілозі ми зустрічаємо Пьера, що живе спокійним, щасливою життям: він уже 7 років чоловік Наташи й батько чотирьох дітей. Сперечаючись із Миколою, Пьер відстоює ідеї революціонерів - необхідність перетворень
Таким чином, ми бачимо, що Толстой підводить свого героя до початку шляху позбавлень у боротьбі за народне щастя, шляхи Петра Лобазова, декабриста, що повинен був бути споконвічно героєм роману Товстого
Збережи - » Шлях шукань Пьера Безухова . З'явився готовий твір.