Швосені, зиму й піввесни на радіо «Вежа», що в Івано-Франківську, існувала програма «Щоденник». Щоденником її можна було назвати лише тому, то програма виходила щодня, крім суботи й неділі. І придумувати трихвилинну оповідь доводилося постійно.

Коли укладалася книжка, я мав можливість цілковито переінакшити її, дописавши щось таке, про що не говорив, але хотів би сказати. Про те, як… Але про це буде вже інша книжка. Ця залишиться відкритою — випадковою, недовершеною, готовою прийняти щось інше. Бо зроблена вона лише для того, щоб на кожну прочитану історію кожному хотілося б відповісти якоюсь своєю, нічим не гіршою…

Ось один із весняних записів.

Міські мешканці звикли оцінювати погоду й різні природні явища лише з огляду на їх зручності та вигоди. Селяни, землероби, садівники, лісівники й пасічники мислять трохи ширше — не про себе, а про звірів, комах, дерева, бруньки, пагони, цибульки, зерна, квіти, листя, плоди, ягоди і коріння, якими вони опікуються. Зрештою, опікуються лише для того, щоб з’їсти самим або віддати тим, хто живе в містах і погоду оцінює лише з огляду на власні вигоди. У цьому завуженні світогляду причина найбільших нещасть людства. Але так є споконвіків, і виявляється, що ті поодинокі люди, які чують спів трави, просто не можуть і вже ніколи не зможуть переконати зважати на нього тих, хто цього співу не чує.

Позавчорашній сніг сприймався по-різному: як неприємність, вибрик, жарт, радість, ускладнення, перешкода, безсенсовість,

Абсурд, фрагмент, який нічого, урешті, не значить і, крім кількох відкладених рейсів, нічого не змінює. Все одно вже весна, і цей короткочасний сніговий бунт угамується через кілька днів. Сніг випав, отже, позавчора, а через кілька днів, тобто сьогодні, по ньому залишилися тільки сліди. Здається, він справді нічого не змінив.

Однак таке твердження правильне лише в системі координат людської — антропоцентричної — логіки. Насправді два дні снігу врятували ціле плем’я, ціле військо Божих істот.

Цей маленький мужній і прекрасний народ уже знемагав від людської навали. Щодня його найкращих чоловіків, найвродливі-ших жінок із ненародженими дітьми, його найбільших мудреців убивали людські руки, а тіла вивозили до міста і там на площах виставляли на повільне тління. Люди руйнували їхні оселі, випор-пували із землі їхні скарби, міняючи на гроші для дешевих розваг.

День снігопаду й кілька днів укритої снігом землі дали можливість цьому народові перепочити. За короткий час, відпущений до нового наступу людей, лісові племена крокусів, підсніжників і пролісків встигли вже багато. Одні з них скинули в ґрунт запліднене насіння, інші відмерли, урятувавши цим самим підземну багаторічну цибульку від знищення, а переважна більшість просто перестала бути привабливою і через це позбулася незахищеності.

Тож дводенний сніг наприкінці березня не був марним. Можливо, завдяки йому на другу весну маленьке плем’я зможе скликати нове велике військо.

427 слів За Т. Прохаськом