Американський романтик Эдгар Алан По (1809—1849) -письменник величезного дарування, багато в чому опередивший свій час. Важка особиста доля - напівголодне існування професійного літератора, нескінченні митарства й невдачі - збільшили його песимістичне відношення до життя, його розлад з буржуазною Америкою, де талантливейший поет і прозаїк не міг знайти свого читача й прожити на літературні заробітки

Незрозумілий у себе на батьківщині, він одержав посмертне визнання спочатку в Європі (завдяки успіху «Надзвичайних оповідань» у перекладі французького поета Шарля Бодлера), а потім уже в Сполучених Штатах. Эдгар По був родоначальником детективної новели й фантастики, заснованої на науковому вимислі. Захоплюючись наукою й знаходячи нові можливості її застосування, він уперше зумів заглянути в незвідані раніше сфери інтелекту н почуттів. Ірраціоналізм сполучається в нього із тверезою логікою, надприродне - з аналітичним мисленням. Природа здається йому настільки ж незбагненного й загадкової, як і душу людини. Героїв Эдгара По переслідують кошмарні бачення, підстерігають непояснені таємниці, але навіть самі неймовірні події він зображує із зовнішньою правдоподібністю, мистецьки містифікуючи читачів мнимонаучними описами. Діловитий-точний стиль викладу й достаток виразних деталей створюють ілюзію вірогідності, хоча мовлення може йти про явища, що виходять за межі реальності

Французькі романісти брати Гонкур, ознайомившись по перекладах Бодлера з оповіданнями Эдгара По, відзначили у своєму «Щоденнику» новизну його художнього методу: «Після читання По нми відкрилося щось таке, чого публіка, здається, не підозрює. По — це нова література, література XX століття, наукова фантастика, вимисел, якому можна довести, як А+В, література одночасно маніакальна й математична. Уява, що діє шляхом аналізу… словом, це роман майбутнього, покликаний більше описувати те, що відбувається в мозку людства, чим те, що відбувається в його серце» (запис від 16 липня 1856 р.).

У Росії одним з перших цінителів таланта По був Ф. М. Достоєвський, що побачив у його своєрідній манері не тільки безстрасність: «Він майже завжди бере саму виняткову дійсність, ставить свого героя в саме виняткове зовнішнє або психологічне положення, і з какою силою проникливості, з какою поражающею вірністю розкриває він стан душі цієї людини! Крім того, в Эдгаре Поэ є саме одна риса, що відрізняє його рішуче від всіх інших письменників і становить різку його особливість: це - сила уяви. …У повістях Поэ ви настільки яскраво бачите всі подробиці представленого вам образи або події, що, нарешті, начебто переконуєтеся в його можливості, дійсності, тоді як подія це або майже зовсім неможливо, або ще ніколи не зустрічалося на світі» (з рецензії Достоєвського «Три оповідання Эдгара Поэ», 1861 ).

Оповідання з фантастичним і детективним сюжетом, добутку по того часу новаторські, виросли з наукових захоплень письменника. Він вивчав математику, психологію, логіку, читав опису подорожей і звіти географічних експедицій. Все це своєрідно переломлюється в його творчості. Эдгар По перший зробив науку предметом художнього зображення. У детективних новелах це демонстрація наукової логіки, у фантастичних — серйозні або бешкетні допущення, мнимі або пародійні відкриття. «Палка фантазія захоплює Эдгара По за межі дійсності»; «Він переходить всі межі ймовірності»; «Фантазія й тільки фантазія панує в нього треба всім». Ці слова належать Жулеві Вернові, що помітив у своєму «Етюді про Эдгаре По» (1864) що добутку американського письменника насправді далекі від справжньої науки, тому що суперечать законам фізики й механіки. Сам Жуль Верн, на відміну від Эдгара По, прагнув підкоряти фантазію законам природи й безсумнівних факт. У цьому й полягає істотна відмінність творчого методу основоположника реалістичної наукової фантастики від художньої системи «геніального поета людських чудностей», як називав його той же Жуль Верн

З багатогранної творчості Эдгара По окремі новели й повести продовжують своє життя й у дитячому читанні