Ранком Алеша й бабуся Устинья пішли в ліс по ягоди й взяли із собою той самий козуб

У лісі добре! Повітря смолистий, чистий, як вода в ключі. Пити його й не напитися досита. Метелика літають на галявинах і бджоли гудуть - обережні, увічливі. Жалити вони не збираються: справою зайняті, перший хабарів беруть і добрих людей здалеку почувають… А шишок скільки під ногами! Вистачить на всі самовари у світі так ще й залишиться. Беріть, чаювальники, не соромтеся, пийте чай собі на втіху!.. Ягід тільки немає.

— Кулею покоти,— скаржиться бабуся Устинья.- Куди вони поділися? Куди сховалися ягідк-те, а?

— Може, не поспіли ще? - запитує Алеша.- чи Не рано ми вийшли?

— Не рано,— відповідає бабуся.- Були ягоди, так сплили. Їх поспеловские баби подчистую вибрали

— Чого вони так?

— Азартні

Ішли бабуся й онученя по стежці, прошнурованої сосновими коріннями. Стежка під гору повела-побігла. Поскользнулся Алеша на гладкому корінці, упав

Не боляче впав, а все-таки! Козуб вирвався з рук, покотилося, як колесо, застрибало на коріннях, згорнуло убік, задеренчало те отут, те там і затихло. Де воно затихну-те?

Начебто б праворуч. Отут схил поляночкой, дивиться на південь, на сонечко, і по цьому схилі зустрічається суниця. Боязка ягідка, рання, але така солодка, ніжна. Якщо не лінуватися так кожній ягідці поклонитися, набрати можна багато. Тепер інша турбота: ягоди є, а збирати не в що - козуба немає. Тобто як це немає? Лежить козуб у траві-суниці денцем догори, і стрибає по ньому птичка-невеличка.

Хвіст сірий, купка золота, голосок теж золотий:

«Цвинь! Цвинь!»

Скок-поскок, і знову:

«Цвинь! Цвинь!»

«Грай, поки не набридне. Радуйся»,- подумав Алеша й став збирати ягоди в кашкет, а більше - врот.

Оглянувся провідати козуб і вимір. Сидить на козубі жаба й на Алешу дивиться. Так яка! Темно-зелена, прозора; лапки нагострені; кожний пальчик видать.

А ока волошкові. Піднімає на лапках, щоб краще розглянути хлопчика, повітря в себе набирає й от-от скаже щось важливе

— Царівна-жаба! - вирвалося в Алеши.

— Так ні,— сказала бабуся.- Не царівна: некоронована вона

— Некоронована,— погодився Алеша.- Була б корона на голові…

— Була б корона,— підхопила бабуся,— ми б у неї чого-небудь випросили

— Я б «Казки» Пушкіна попросив! - зрадів хлопчик.- З гарними картинками. Так пиріг з калиною. А ти?

— Я б молодості,— сказала бабуся Устинья.- Більше нічого

Жаба посиділа на козубі й поскакала в траву, де нижче галявини точиться струмок і вода в ньому в цей час пахне суницею й гірчить смолою й хвоєю. Бабуся й онученя засвітла принесли з лісу козуб ягід. Мало сказати «повне». З верхи, під саму ручку здіймає червона ягідна гірка, сама - як більша ягода! От яке воно - старий козуб: у будь-який час чим-небудь так догодить хазяям. Воно вже стерло, розкуйовдилося подекуди. Інші прутики замінити довелося, подплести нові, молоді… А викидати не можна! Що ви: де ще таке знайдеш? Ніде. Щасливий козуб!

Збережи - » Щасливий козуб . З'явився готовий твір.