В 16-17 вв. Англія стає світовою державою. В 15 в. - оголосили протест католицтву й назвали себе прихильниками Англіканської церкви. Кілька років тривало протистояння Англії й Іспанії. Після перемоги над іспанцями стає самою багатою країною. Більша частина землі передається під пасовища. Поміщики зганяють селян => паупери (безробітні). 1564-1616. Близько 1587 - переселився в Лондон. Працював помічником режисера в різних театральних підприємствах. 1593 - надійшов у кращу лондонську трупу, очолювану Джемсом Бербеджем. 1599 члени цієї трупи вибудували театр «Глобус».

1593 - поеми, до цього ж періоду належать сонети, видані в 1609. 1612 - переселився в Стредфорд, кинувши театр. Періодизація: I період. - оптимістичний. Комедії й історичні хроніки. «Сон у літню ніч», «Венеціанський купець», «Багато шуму з нічого», «Як вам це сподобається», «Дванадцята ніч», «Ричард III», «Ричард II», «Генріх IV», «Генріх V». Трагедії «Ромео й Джульетта» і «Юлій Цезар». Віра в можливість гармонії людини й миру. Віра в можливість розвитку ренесансної особистості. Зло не носить глобального характеру, воно победимо (Ромео й Джульетта: сім’ї помирилися над могилою дітей) і средневековьяязано з тим, що вже уходитт у минуле (середньовічна ворожнеча сімей); II період - трагічний. Немає средневековьяетлих тонів, трагічне почуття вболівай, з миру. (1601-1608).

Трагедії. «Гамлет» (1601), «Отелло» (1604), «Макбет» (1605), «Король Лір» (1605) і ін. Усвідомлення трагічних протиріч людського буття і їхня нерозв’язність. Це результат поглиблення філософських поглядів Ш. І розвитку Ренесансу взагалі. Зло носить всеосяжний характер. Можна перебороти його прояв, але не його саме (що я сказа-те?); III період. - романтичний. Трагікомедії (п’єси з гостро драматичним змістом, але щасливим кінцем). Естетика барокко. Трагізм переборюється за допомогою стоїчної моралі. Казкові мотиви. Персонажа-маски. Щасливі розв’язки - результат случаючи. Шекспірівське питання: 19 в. - ідея висунута романтиками. Шекспір - аристократ, що використав чуже ім’я. Як щирих авторів вказувалися найвідоміші імена

1609 - пише збірник сонетів, 154 вірш. Послідовність яких залежала від видавця, а не від поета. Сонетам Ш. властиво глибина, філософія. Створив класичний зразок англ. сонета. Закріпив форму, що ввів Томас Соррей. Створив особливу метафоричну мову. Кращими перекладачами вважаються Маршак і Пастернак. Поетичне бачення миру, при до-ром кожний образ конкретний і символичен. Використає символ троянди - швидкоплинність життя, влада смерті. З’являються побутові деталі - символи. Сонети розділити на 2 частині: 1) 126 сонетів до друга. Дружба - средневековьяятое почуття, данина поваги іншому ч-ку. 2) інші - смаглявої леді. Трагічна невзаємна любов. Виділяються 3 героя: Ліричний герой, друг і смаглява леді. Основна тема - час, швидкоплинність життя, тісно средневековьяязана з темою любові й творчості. Любов взаимосредневековьяязана створчеством.

У комедіях Ш. діючі особи співвіднесені із завітами Матері-Природи, кращою прикрасою якої є любов. Комедії - різноманітні, багатобарвні, часом не позбавлені сумуй і скепсису, але найчастіше средневековьяетлие й життєлюбні. Луначарский говорив про комедії Ш.: «Це якийсь веселий рій метеликів. У комедіях Ш. шукати глибини нема чого - це бризи фонтана геніальних веселощів, не більше того, але вони перебувають у найсуворішій відповідності з епохою». Але Ш. веселощі не так бездумно. У ньому розкидані зерна значних думок, і часом комедії торкають питання, що хвилювали розуми сучасників. Романтичні тони звернені в комедії «Сон у літню ніч» (1595). Сама назва прямо вказує на її поетичний хар-р. Земний мир тісно переплетений із чарівною казкою

Образуя вигадливий візерунок, сплетений з дивних подій, що обертаються навколо любовної теми. У комедії немає географічної й хронологічної ясності. Тут всі контури хиткі й розпливчасті, як у сновидінні. Правда дія п’єси присвячена до ін. Афінам. Афінський герцог Тезей збирається одружитися із царицею амозонок Ипполитой. У той же час у найближчому лісі, знаходять притулок легкокрилі ельфи з англ. народних переказів. І серед них - веселий лісовий дух Робін Пік, а батьківщиною їхнього короля Оберона є французький лицарський роман порівн. століть. Тут же репетирує п’єсу про трагич. любові Пирама й Фисби по «Метаморфозах» Овідія простодушні не занадто грамотні ремісники. Але Ш, навіть не зробив спроби зрадити їм ясні нац. ознаки

Якщо четверо закоханих, що коштують у центрі драматичних подій п’єси носять грецькі імена: Лизандр, Деметрий, Гермия й Олена, то в ремісників замість імен прізвиська: тесля Айва, столяр Миляга, ткач Основа, починщик раздувательних хутр Дудка, мірошник рильце, кравець Замірок. Комедія Ш. не просто милий жарт, це поетичний образ миру, пропущений крізь «магічний кристал». Суворе батьківське право, підтримане государевим законом готово загубити щиру любов, средневековьяязавшую Лизандра й Гермию. На театральній сцені тріумфує любов. Щирі почуття беруть гору над постарілими законами. Комедія говорить, що через життя ч-ка пролягають не т-ко одні прямі дороги, що душу може бути дрімучим лісом. Комедія наповнена вірою вжизнь.

Відбиття історії Англії в хроніках ІІІ. Показано яким шляхом Англія прийшла до могутності. Специфіка жанру. Основа - хроніки Холиншеда, Холу. Близько треба як фабулам, так і характерам. Основна тема - феодальні смути й династичні звади (особливо війна Червоної й Білої троянди - 2 половина 15 в.), що закінчилася встановленням династії Тюдоров. Широкі історичні полотна з безліччю барвистих подробиць і величезною кількістю персонажів. Дія, що розвивається швидкими темпами, средневековьяободно перекидається з одного місця в інше. Досить звичайні сцени боїв, двобоїв, виходів королів, нарад лордів, повстань і т.п., у яких всі події показані наочно, як у народному середньовічному театрі. Сюжет у них відкритий, тобто сюжет - лише епізод у ланцюзі історичних подій, і не може бути зрозумілий без них

Діючі особи - з однієї п’єси в іншу. Магістральний сюжет - кінець середньовічної держави й становлення держави нового часу. Аналіз однієї з п’єс. П’єси другої половини 90-х рр. малюють твердження абсолютизму. Події, що передували війні Червоної й Білої Рози. «Генріх IV» п’єса про повстання проти короля Г. IV. Повстання, по Ш., чревате небезпечними рецидивами, цей засіб, до якого можна прибігати тільки в крайніх випадках. Результат повстання, по Ш., найменше залежить від того, у якої зі сторін більше формальних прав на корону. В експозиції «Першої частини Г. 4» -і несередньовічні подання про державу й государя (сварка короля з колишніми прихильниками, що служить причиною заколоту - лицарська вольниця незадоволена позбавленням її політ. прав).

Г. вимагає не патріархальної відданості васала, а беззаперечної покори вірнопідданого. Національний король Г.4 знає обов’язки перед країною, тому що він коштує на стражі порядку й закону. Яким би шляхом він не прийшов до влади, тепер він - вибраний всіма станами король. Повстання починається в ім’я блага всіх станів, але закінчилося б воно поділом держави між заколотними лордами. В «2 частині» повстання явно безнадійне й затівається тільки через безвихідне положення заколотників. Заколотники - труси й інтригани (Нортомберленд і Вустер). 1 герой серед заколотників - Гарри Перси Хотспер. Він лицар честі. Захищає справу партії, готовий віддати життя за правду. З ним умирає лицарська честь, дух незалежності, а разом з архаїчною вольницею - чесноти старого миру, яким немає місця при бюрократичному цивілізованому ладі

Через весь истор. план сюжету «1 частини» проходить морально-політичний контраст двох головних образів - короля й заколотного васала. Непокора Х. - зав’язка п’єси, загибель - розв’язка. Але король ним захоплюється й повернув би його собі на службу, якщо той покаявся. Але Х. претит придворні лестощі. Із цієї сторони прямодушний герой хронік близький героям трагедій, які ворожі придворній культурі й інтригам. Твердження Закону, що прийшов на зміну середньовічному праву васала на непокору (тому всіх заколотників під арешт). Цей закон як би уособлять собою Верховний суддя, у якого навіть немає імені

Самому Фальстафу спочатку вдається вийти сухим з води, але потім він узятий під нагляд, принц від нього відвернувся торжество закону (Г. 5 проголошує Верховного суддю батьком і наставником). Р. 5 і Х. оттеняют один одного: Х - лицар, Г. - парубок, що вступає в життя (основна тема літератури Нового часу). У долі безпутного принца, що композиційно протікає на стику історичного й неофіційних побутових сцен тла, рельефнее всього виступає парадокс двоемирия вірнопідданого при абсолютистському й буржуазного об-ві. Принц розпутствує, але як тільки борг - так відразу зразковий воїн як Х. (при двобої з Хотспером поводиться як доблесний воїн, після коронування - справедливий правитель).

Pages: 1 2