До шедеврів казкової творчості Андерсена ставиться і його знаменитий «Соловей». М. Горький згадує в автобіографічній повісті «Дитинство», як він уперше познайомився із цим добутком: «…ми почали читати дивну казку «Соловей» - вона відразу взяла всіх за серце

• «У Китаю всі жителі - китайці, і сам імператор - китаєць»,- пам’ятаю, як приємно здивувала мене ця фраза своєю простотою, що весело посміхається музикою й ще чимсь дивно гарним».

Нудьгуючий імператор і його придворні любуються іграшковим солов’єм. Він відливає золотом і сріблом, унизаний брильянтами, але співає, «як заведена шарманка», без кінця повторюючи одну-єдину мелодію. А теперішній соловей, «маленька сіренька пташка», знає безліч прекрасних пісень і кожну з них співає по-своєму. І коли імператор хоче наблизити до себе живого солов’я, того відповідає

• «Я не можу вити гніздо в палаці, дозволь тільки прилітати до тебе, коли мені самому цього захочеться… Я буду співати тобі про щасливі й про нещасний, про добро й про зло - все це тебе оточує, але приховано від тебе».

Складна філософська думка про відношення мистецтва до життя виражена тут з дивною простотою і ясністю. Поезії тісно в золоченій клітці. Їй потрібний увесь світ

Нерідко письменник піднімається до глибоких сатиричних узагальнень. Раптово, що налетіла бура, перемістила в місті всі вивіски. Замість церкви люди попадають у театр, замість Державної ради - у школу до хлопчиків і т.п. («Про те, як бура переважила вивіски»). Ще різкіше підміну щирих цінностей, на яких тримається соціальне зло, Андерсен викриває в «Тіні». Тінь не тільки відділяється від свого пана, але знаходить самостійність, хоче поневолити його, скористатися чужим розумом і знаннями, а коли вчений не погоджується стати тінню тіні, безжалісно розправляється з ним. До речі, автор згадує «відому історію про людину без тіні», маючи на увазі повість Шамиссо, але, як ми бачимо, вирішує тему інакше. І знову про підміну правди: в одній із самих популярних казок («Нове плаття короля») слова хлопчати, не побоявшегося оголосити привселюдно: «А король^-те голий!» - придбали загальний зміст

Л. Н. Толстой перевів цю чудову казку й так витлумачив її у своєму щоденнику: «Люди придумують собі ознаки величі: царі, полководці, поети. Але це все неправда. Усякий бачить наскрізь, що нічого немає й цар - голий».