Текст першого відомого у світовій літературі авантюрного (або шахрайського) роману збереглися лише фрагментарно: уривки 15-й, 16-й і приблизно 14-й глави. Немає початку, немає й кінця, А всього, очевидно, було 20 глав…

Головний герой (від його імені ведеться оповідання) - неврівноважений юнак, що поднаторели в риториці, Энколпий, явно недурний, але, на жаль, небездоганна людина. Він ховається, рятуючись від кари за пограбування, убивство й, саме головне, за сексуальне святотатство, навлекшее на нього гнів Приапа - дуже своєрідного давньогрецького бога родючості. (Вчасно дії роману культ цього бога пишно розцвів у Римі. У зображеннях Приапа обов’язкові фаллические мотиви: збереглося багато його скульптурою)

Энколпий з подібними йому друзьями-параситами Аскилтом, Гитоном і Агамемноном прибутку в одну з еллінських колоній у Кампанії (область древньої Італії). У гостях у багатого римського вершника Ликурга вони всі «переплелися парочками». При цьому отут в

честі не тільки нормальна (на наш погляд), але й чисто чоловіча любов. Потім Энколлий і Аскилт (ще недавно колишні «братиками») періодично міняють свої симпатії й любовні ситуації. Аскилт захоплюється милим хлопчиком Гитоном, а Энколпий залицяється за красунею Трифэной…

Незабаром дія роману переноситься в маєток судновласника Лиха. И - нові любовні переплетення, у яких бере участь і гарненька Дорида - дружина Лиха, У підсумку Энколпию й Гитону доводиться терміново втікати з маєтку

По дорозі лихий ритор-коханець забирається на корабель, що сів на мілину, і умудряється там стягнути дорогу мантію зі статуї Исиди й гроші кермового. Потім вертається в маєток Кликургу.

…Вакханалія шанувальниць Приапа - дикі «витівки» Приапових блудниць… Після багатьох пригод Энколпий, Гитон, Аскилт і Агамемнон попадають на бенкет у будинок Трималхиона - розбагатілого вольноотпущенника, дрімучого неука, що думає себе досить утвореним. Він енергійно рветься в «вище світло».

Бесіди на бенкеті. Оповідання про гладіаторів. Хазяїн важливо повідомляє гостям: «Тепер у мене - дві бібліотеки. Одна - грецька, друга - латинська». Але відразу виявляється, що в його голові самим дивовижним образом переплуталися відомі герої й сюжети еллінських міфів і гомеровского епосу. Самовпевнена зарозумілість малограмотного хазяїна безмежна. Він милостиво звертається до гостей і в той же час, сам учорашній раб, невиправдано твердий зі слугами. Втім, Трималхион відхідливий…

На величезному срібному блюді слуги вносять цілого кабана, з якого раптово вилітають дрозди. Їх відразу перехоплюють птахолови й роздають гостям. Ще більш грандіозна свиня начинена смаженими ковбасами. Відразу виявилося блюдо з тістечками: «Посередині нього перебував Приап з тесту, що тримає, за звичаєм, кошик з яблуками, виноградом і іншими плодами. Жадібно накинулися ми на плоди, але вже нова забава підсилила веселощі. Тому що із всіх тістечок при найменшому натиску забили фонтани шафрану…»

Потім три хлопчики вносять зображення трьох Ларов (боги-хоронителі будинку й сім’ї). Трималхион повідомляє: їх кличуть Добувач, Щасливчик і Наживщик. Щоб розважити присутніх, Никерот, друг Трималхиона, розповідає історію про солдата-перевертня, а сам Трималхион — про відьму, що викрала із труни мертвого хлопчика й заменившую тіло фофаном (солом’яним опудалом).

Тим часом починається друга трапеза: дрозди, начинені горіхами з ізюмом. Потім подається величезний жирний гусак, оточений усілякою рибою й птахом. Але виявилося, що искуснейший кухар (по імені Дедал!) все це створив з… свинини

«Потім почалося таке, що просто соромно розповідати: по якімсь нечуваному звичаї, кучеряві хлопчики принесли парфуми в срібних флаконах і натерли ними ноги що лежать, попередньо обплутавши гомілки, від коліна до самої п’яти, квітковими гірляндами».

Кухареві в нагороду за його мистецтво дозволялося на якийсь час лягти за столом разом з гостями. При цьому слуги, подаючи чергові блюда, обов’язково щось наспівували, незалежно від наявності голосу й слуху. Танцюристи, акробати й фокусники теж майже безупинно розважали гостей

Розчулений Трималхион вирішив оголосити… свій заповіт, докладний опис майбутнього пишного надгробка й напис на ньому (власного твору, природно) з детальнейшим перерахуванням своїх звань і заслуг. Ще більше цим розчулившись, він не може удержатися й від проголошення відповідного мовлення: «Друзі! І раби - люди: одним з нами молоком вигодувані. І не винуваті вони, що доля їх гірка. Однак, по моїй милості, незабаром вони нап’ються вільної води, Я їх усіх у заповіті своєму на волю відпускаю <,..> Все це я зараз повідомляю потім, щоб челядь мене тепер любила так само, як буде любити, коли я вмру».

Пригоди Энколпия тривають. Один раз він забрідає в пінакотеку (художню галерею), де любується картинами прославлених еллінських живописців Апеллеса, Зевксида й інших. Відразу він знайомить зі старим поетом Эвмолпом і не розстається з ним уже до самого кінця оповідання (верней, до відомого нам кінця).

Эвмолп майже безупинно говорить віршами, за що неодноразово бував побиваємо каменями. Хоча вірші його зовсім не були поганими. А іноді - дуже гарними. Прозаїчна канва «Сатирикона» нерідко переривається віршованими вставками («Поема про громадянську війну» і ін.). Петроний був не тільки досить спостережливим і талановитим прозаїком і поетом, але й прекрасним наслідувачем-пародистом: він віртуозно імітував літературну манеру сучасників і знаменитих попередників

…Эвмолп і Энколпий розмовляють про мистецтво. Людям утвореним є про що поговорити. Тим часом красень Гитон вертається від Аскилта з винної до своєму колишнього «братикові» Энколпию. Зраду свою він пояснює страхом перед Аскилтом: «Тому що він мав зброю такої величини, що сама людина здавалася лише придатком до цього спорудження». Новий поворот долі: всі троє виявляються на кораблі Лиха. Але не всіх їх отут зустрічають однаково радо. Однак старий поет відновлює мир. Після чого розважає своїх супутників «Оповіданням про безутішну вдову».

Якась матрона з Ефеса відрізнялася великою скромністю й подружньою вірністю. І коли вмер її чоловік, вона пішла за ним у похоронне підземелля й мала намір там вморити себе голодом. Удова не піддається на угоди рідних і друзів. Лише вірна служниця скрашує в склепі її самітність і так само завзято голодує, Минули п’яту добу жалобних самокатувань…

«…У цей час правитель тієї області наказав неподалік від підземелля, у якому вдова плакала над свіжим трупом, розіпнути декількох розбійників. А щоб хто-небудь не стяг розбійницьких тіл, бажаючи зрадити їхньому похованню, біля хрестів поставили на варту одного солдата, З настанням ночі він помітив, що серед надгробних пам’ятників звідкись ллється досить яскраве світло, почув стогони нещасної вдови й по цікавості, властивому всьому роду людському, захотів довідатися, хто це й що там робиться. Він негайно спустився в склеп і, побачивши там жінку чудової краси, точно перед чудом яким, точно зустрівшись віч-на-віч із тінями загробного миру, якийсь час стояв у зніяковілості. Потім, коли побачив нарешті лежаче перед ним мертве тіло, коли розглянув її сльози й подряпане нігтями особа, вона, звичайно, зрозумів, що це - тільки жінка, що після смерті чоловіка не може від горя знайти собі спокою. Тоді він приніс у склеп свій скромний обід і прийнявся переконувати плачучу красуню, щоб вона перестала понапрасну вбиватися й не терзала груди своєї марними риданнями».

Через якийсь час до угод солдата приєднується й вірна служниця. Обоє переконують удову, що квапитися на те світло їй поки рано. Далеко не відразу, але сумна эфесская красуня все-таки починає піддаватися їхнім умовлянням. Спершу, виснажена довгим постом, вона спокушається їжею й питвом. А ще через якийсь час солдатові вдається завоювати й серце прекрасної вдови

«Вони провели у взаємних обіймах не тільки цю ніч, у яку справили своє весілля, але те ж саме було й на наступний, і навіть на третій день. А двері в підземелля на випадок, якби до могили прийшов хто-небудь із родичів і знайомих, зрозуміло, замкнули, щоб здавалося, начебто ця целомудреннейшая із дружин умерла над тілом свого чоловіка».

Pages: 1 2