Відповідно до законів жанру шахрайський роман починається з опису дитячого років героя. Батьки Паблоса - мати-відьма, батько-злодій - постійно сперечаються, чия професія краще. «Злодійство, синок, це не просте ремесло, а образотворче мистецтво», - запевняє батько. Але хлопчик уже з дитячого років плекає шляхетні мрії, відкидає речення батьків опанувати їх «мистецтвом» і тільки завдяки своїй наполегливості йде вчитися. У школі Паблос знайомить із доном Дьего Коронелем, сином шляхетних ідальго, він щиро любить свого нового друга й із задоволенням навчає його різним іграм. Але перебування нашого героя в школі було нетривалим, тому що з ним приключилося наступне. Під час карнавалу худа шкапа, на якій сидів Паблос, схопила з овочевого лотка капустина й відразу його проковтнула

Торговки підняли лемент, сталі закидати Паблоса і його шкільних товаришів бруквою, баклажанами й іншими овочами; школярі ж, не розгубившись, запаслися каменями, і почалася теперішня битва. Слуги правосуддя перервали бій, але все-таки не обійшлося без втрат. У дона Дьего була пробита голова, і його батьки вирішили більше не відпускати сина в школу. Батьки Паблоса теж були в люті, обвинувачуючи у всьому свого недбайливого сина. Паблос вирішує піти з рідної домівки, кинути навчання в школі й залишитися в дона Дьего як слуга. Хлопчиків відправляють у пансіон, але незабаром з’ясовується, що лисенсиат Кабра, що займається вихованням дворянських дітей, через жадібність морить вихованців голодом

Єдиний вихід для дітей — красти, і Паблос стає професіоналом у злодійській справі, зрозумівши, що в цьому його покликання. Коли один з вихованців умирає від голоду, батько дона Дьего забирає сина й Паблоса з пансіону й направляє їх в університет в Алькала, де дон Дьего повинен вивчати граматичні науки. Паблос незабаром стає відомим «героєм» завдяки своїй хитрості й спритності, у той час як його хазяїн залишається, живучи серед шахраїв-студентів, гораздих на різні підступи й витівки, благочестивим і чесним юнаком. З Паблосом же відбувається безліч забавнейших історій. Так, один раз він пообіцяв донові Дьего й всім своїм приятелям украсти шпаги в нічного дозору. Здійсниив він цее в такий спосіб: повідавшивши дозоруу історіюю про шіст неіснуючих убивць і грабіжників, які нібито в цей момент перебувають у публічному будинку, він просить стражів порядку діяти відповідно до його вказівок. Паблос пояснює їм, що злочинці збройні й, як тільки побачать шпаги, які бувають лише в стражників, приймуться стріляти, тому дозору треба залишити шпаги в траві на лузі в самого будинку. Природно, заволодіти зброєю не склало праці. Виявивши пропажу, дозорці обійшли всі двори, удивляючись в обличчя, нарешті, вони добралися й до будинку Паблоса, що, щоб його не довідалися, прикинув небіжчиком, поставивши замість духівника одного зі своїх товаришів. Нещасна варта вийшла в повному розпачі, не виявивши слідів злодійства

В Алькала довго дивувалися цій витівці Паблоса, хоча вже були наслишани про те, що він обклав даниною всі околишні городи й виноградники, а міський ринок перетворив у місце «настільки небезпечне для торговців, немов це був густий ліс». Всі ці «подвиги» здобували нашому героєві славу самого спритного й пролазливого пройдисвіта. Причому багато кабальєро прагнули переманити Паблоса до себе на службу, але він залишався вірний донові Дьего. І все-таки долі було завгодно розлучити хазяїна зі слугою

Дон Паблос одержує листа від свого дядька-ката, що повідомляє сумні новини. Панотець його повішений за злодійство, і дядько, що приводив вирок у виконання, пишається родичем, тому що той «висів настільки статечно, що кращого не можна було й вимагати». Матінка ж присуджена інквізицією до чотирьохсот смертоносних ударів батогом за чаклунство. Дядько просить Паблоса приїхати за спадщиною в розмірі 400 дукатів і радить йому подумати про професии ката, тому що з його знанням латині й риторики він буде неперевершеним у цьому мистецтві

Дон Дьего був засмучений розлукою, Паблос журився ще більше, але, розстаючись зі своїм паном, він сказав: «Іншим я став, сеньйор… Цілю я вище, тому що якщо панотець мій потрапив на лобове місце, то я хочу спробувати вище чола стрибнути».

Наступного дня Паблос відправляється в Сеговию до дядька й одержує ті гроші, які його родич ще не встиг пропити. Дядько веде найдурніші розмови, постійно прикладаючись до пляшки, і племінник вирішує скоріше втекти з його будинку

Ранком Паблос наймає в погонича осла й починає довгоочікувана подорож у столицю, Мадрид, тому що впевнено, що зможе там прожити завдяки своїй спритності й спритності. У дорозі зав’язується несподіване знайомство. Дон Торибио, бедний ідальго, що втратився батьківського майна через те, що воно не було викуплено в строк, присвячує Паблоса в закони столичного життя. Дон Торибио - один зі членів зграї дивного роду шахраїв: все їхнє життя - обман, націлений на те, щоб їх приймали не за ті, ким вони є насправді. Так, по ночах вони збирають на вулицях баранячої й пташиної кістки, шкірку від фруктів, старі винні хутра й розкидають все це у своїх кімнатах

Якщо ранком хто-небудь приходить із візитом, те відразу вимовляється заготовлена фраза: «Вибачите за безладдя, ваша милість, тут був званий обід, а ці слуги…», хоча, звичайно, ніяких слуг немає й у спомині. Обдурений відвідувач приймає весь цей мотлох за залишки званого обіду й вірить, що перед ним заможні ідальго. Щоранку починається з ретельного вивчення власного одягу, тому що пускати людям пил в очі не якось просто: штани дуже швидко зношуються, тому винаходяться різні способи сидіти й стояти проти світла, кожна річ має свою довгу історію, і, наприклад, куртка може бути внучкою накидки й правнучкою великого плаща - хитруванням несть числа. Також існує мільйон способів пообідати в чужому будинку. Припустимо, поговоривши з ким-небудь дві хвилини, пройдисвіта довідаються, де живе незнайомець, і йдуть туди як би з візитом, але неодмінно в обідній час, при цьому ніколи не відмовляючись від запрошення приєднатися ктрапезе.

Ці молоді люди не можуть дозволити собі закохуватися безкорисливо, і відбувається це лише по необхідності. Вони волочаться за трактирницями - заради обіду, за господаркою будинку - заради приміщення, словом, дворянин їхнього штибу, якщо вміє вивертатися, - «сам собі король, хоч мало чим і володіє». Паблос приходить у захват від такого надзвичайного способу існування й заявляє донові Торибио про своє рішення вступити в їхнє братерство. Після прибуття в Мадрид Паблос живе в одного із друзів дона Торибиб, до якого він наймається слугою. Складається парадоксальна ситуація: по-перше, шахрай годує свого пана, по-друге, шахрай не йде від бедного ідальго. Це підтверджує щиру доброту Паблоса, і він викликає в нас симпатію, хоча ми розуміємо, що захоплюватися, властиво, нема чим. Паблос проводить місяць у компанії лицарів легкої наживи, вивчаючи всі їхні злодійські виверти. Але один раз, попавшись на продажі краденого плаття, вся «шахрайська колегія» відправляється у в’язницю. Але в Паблоса є перевага - він новачок у цій компанії, тому, давши хабар, виходить на волю. А тим часом всі інші члени зграї висилаються з Мадрида на шість літ

Паблос селиться в готелі й починає доглядати за хазяйською дочкою, представившись сеньйором доном Рамиро де Гусманом. Одного чудового дня Паблос, закутавшись у плащ і змінивши голос, зображує керуючого дона Рамиро й просить дівчину повідомити сеньйорові про його майбутні великі доходи. Цей випадок зовсім убив дівицю, що мріє про багатого чоловіка, і вона погоджується на запропоноване Паблосом нічне побачення. Але коли наш герой забрався на дах, щоб через вікно проникнути в кімнату, він поскользнулся, полетів і «гримнувся на дах сусіднього будинку з такою силою, що перебив всю черепицю». Від шуму прокинувся весь будинок, слуги, прийнявши Паблоса за злодія, як треба поколобродили його ціпками на очах у дами серця. Таким чином, ставши предметом глузувань і образ, пройдисвіт, не заплативши за їжу й проживання, утікає з готелю

Pages: 1 2