Шарль Бодлер

Шарль Бодлер, народився 9 квітня 1821 р. в Парижі у родині художника. Франсуа Бодлер був типовим представником тогочасної богеми. І хоча помер, коли сину було тільки шість років, встиг залишити глибокий слід с дуті майбутнього поета. Все життя пам’ять про батька залишалася для Шарля святою. А от з матір’ю стосунки не склалися настільки, що Бодлера вважають характерною жертвою “едипового комплексу”, хоча цей фрейдистський термін скоріш за все не вичерпує ЕСІ відтінки його складних стосунків із соціумом. Кароліна Бодлер вийшла заміж за блискучого молодого офіцера Жака Опіка через рік після смерті першого чоловіка, і це надало привід її сину зненавидіти не тільки інститут сім’ї, а й ідею материнства взагалі.

Вже дорослим він буде вважати, що жінок навіть не слід впускати до храму, адже, за його думкою, їм нема про що говорити із Богом. Вітчиму не вдалося порозумітися із талановитим підлітком, якого щоразу виганяли із різних навчальних закладів. На відміну від майора Опіка, який став послом, а потім сенатором, Бодлер не хотів робити кар’єру і більшу частину життя провів у Латинському кварталі серед студентів, художників та гризеток. Він ненавидів респектабельний спосіб життя своєї родини, а мати і вітчим вважали його божевільним і навіть добилися судової опіки над ним. Намагаючись врятувати пасинка від наркотиків і розбещеності, вітчим вирішує відправити його служити в Індію, але Шарль, діставшись до острова Маврикій в Індійському океані, пересів на корабель, який повернув його назад у Францію. Враження від морського переходу, кольори і пахощі тропічних країн назавжди залишись в його творчості і надали їй екзотичного відтінку. Цьому ще сприяв і багатолітній роман поета із танцівницею Жанною Дюваль, яка мала напівнегритянське походження. Разом із матір’ю вона прибула до Франції з острова Гаїті і працювала на других ролях в маленьких театрах. Роман із дикою красунею продовжувався 25 років і коштував Бодлеру здоров’я. Жанна залишила глибокий слід в його поезії, надавши їй ореолу незвичності і божевільної пристрасті.

Визнаним поетом Бодлер став не одразу. Він був абсолютним представником дендізму і не цікавився заробітками. Поет любив живопис і завжди відвідував щорічні салони (вистави) сучасного живопису. Не випадково першою публікацією Бодлера стала стаття “Салон 1845 року”, в якій він висловив власне розуміння мистецтва. Він був суворим критиком, але високо оцінив сповнену свободолюбства творчість Ежена Делакруа2, якого назвав “найбільш оригінальним художником давніх часів і нового часу”. Основним пафосом живопису Делакруа є боротьба людини із звичним станом речей. Це було дуже близьким Бодлеру, уся творчість якого є суцільною боротьбою із “буржуазією”. Так Бодлер називав людей, які жили за традиційним сценарієм і втішалися матеріальним статком та соціальною успішністю.

Ще Бодлеру дуже імпонувала творчість маловідомого художника Константена Пса, якого вважають предтечею імпресіонізму. Бодлер витрачав на його картини майже всі свої гроші. Художник зображував людство в іронічному плані, але не карикатурно. Гіс вихоплював із життя окремі враження і подавав їх поетично і в той же час насмішкувато. Делакруа і Пса вважали диваками. Але саме такі особистості приваблювали Бодлера. Саме тому Байрон став його постійним поетичним супутником, а коли Бодлер познайомився із творчістю Едгара По, він одразу побачив в американському маргіналії рідну душу. Ізгої, яких суспільство викинуло за межу пристойності, стали основними персонажами його гіркої, жахаючої і одночасно прекрасної поезії. Ще одним поетичним наставником поета був Томасде Квінсі, такий же етичний ізгой, який також ніс свій окаянний тягар таланту в безжальному прагматичному суспільстві.

Основну мету своєї творчості Бодлер сформулював як намагання “дати буржуазії по мізках”, тобто шокувати її своїм мистецтвом, проявити зневагу до її цінностей. І йому це вдалося.

XIX століття принесло у світову літературу естетику міста. І якщо в прозі це зробив найбільш яскраво Ч.Діккенс, то в поезії — Шарль Бодлер. Сам поет називав свою картину світу “вивернутою навиворіт”, тобто побудованою на прийомі оксюморона, що передбачає поєднання контрастних, несумісних на перший погляд речей. Квіти Бодлера пахнуть злом (”Квіти зла”), прекрасне тіло коханої асоціюється із мертвою кобилою (”Падло”) та і сама вона нагадує швидше вампіра, ніж ангела (”Одержимий”). Тобто оксюморон для Бодлера не просто стилістичний прийом. Це закон неповторної форми, яка переходить у похмурий і вкрай дивний зміст, продиктований ненавистю і болючим презирством до зовнішнього світу. Ординарний світ Бодлер ігнорував настільки, що навіть звичну для поетів любов до природи і пейзажних зарисовок вважав проявом тупості. В його поезії немає чарівних краєвидів. Перед нами постає у першу чергу Париж з маленькими кафе і темними мансардами, Сена, яка неквапливо несе свої гнилі води:

О, місто, де пливуть бурхливих снів потоки,

Де сон ми хмар снують при світлі дня,

Де таємниці страшні скрізь течуть, як соки

Масних каналів — дивна маячня!

За своє недовге життя Бодлер написав небагато. Його ім’я традиційно асоціюється із збіркою “Квіти зла” (1857). Менш відомі такі твори, як “Вино і гашиш” (1851), “Поема гашишу” (1858), “Опіоман” (1860), що вийшли в 1860 р. в книзі під назвою “Штучний Рай”, книга “Лесбіянки” (1845), а також збірка віршів у прозі’, видана в 1869 р. під назвою “Паризький сплін”. Рай для поета дійсно міг бути тільки штучним, оскільки в реальному житті він нічого гідного не бачив. А традиційний для пізніх романтиків сплін був його постійним супутником.

Поет брав участь у революції 1848 року, на власні очі бачив загибель робітників на барикадах і розумів, що їхня смерть була безглуздою, спровокованою жменькою амбітних політиків, які тільки прагнули влади. В результаті до кінця своїх днів Бодлер не терпів розмов про політику і називав правлячу верхівку не інакше, як “сучасною шушваллю”. Він вважав, що мистецтво повинно існувати поза соціумом і в ніякому разі не служити суспільним проблемам, і тим прокладав шляхи модерністському погляду на життя.

Виходець із високопоставленої, забезпеченої сім’ї, він вів життя бродяги, проводячи більшість часу у кав’ярнях і нібито безглуздих прогулянках містом. Бодлер вважається одним з прародителів “дендізму”. Так у XIX ст. називали носіїв особливої свідомості, що виступала альтернативою буржуазної одноклітинності. Дендізм — це модний у XIX столітті стиль поведінки, який полягав у богемному неробстві, стильності і підкресленому запереченні моральних обмежень. До культури “дендізму” відносять Т.Готьє, О.Вайльда та інших представників раннього модернізму, які успадковували від романтичної епохи дух художнього життєбудування, але довели його до абсолюту. Пофарбоване у синій колір волосся, яким уславився Бодлер, стало одним із провісників того стилю життя, який’О. Вайльд назве надалі “естетизмом” (схильність до ефектних зовнішніх форм, до краси, не ототожненої із значенням або ідеєю).

Бодлер називав себе «денді», підкреслюючи таким чином власну протилежність усьому тривіальному і застиглому. “Буржуазія” (тобто прозаїчні люди) для нього ототожнювалася із огидливою свідомістю Авєля, який благоденствує за життя, але стає “добривом” після смерті. В поезії “Авель і Каїн”, яку часто публікують під заголовком “Повстання” (1848), в якій явно прослідковується “байронічний” мотив незгоди із божественним світоустроєм, поет протиставляє ситих і тупоголових Авелів голодним і одиноким Каїнам, “бездомним на землі”. Але саме Каїни здатні “повстати із праху” і змінити світ. Щоправда, жах поезії Бодлера полягає в тому, що, закликаючи світ до повстання, він, на відміну від Байрона, в доцільність повстання не вірить, вважаючи світ безнадійно брехливим і не вартим сподівань.

Pages: 1 2

Збережи - » Шарль Бодлер . З'явився готовий твір.

Шарль Бодлер





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.