У поезії 20-х років російське село, що розуміється в інших, випадках расширительно як Росія, має чітко певне коло своїх адептів, оригінальних художників, мислителів, мучеників і пророків. У їхньому числі такі великі таланти, як А. Блок, Н. Клюев, С. Єсенін, В. Хлебников, С. Кличков, П. Васильєв

Із всіх поетичних груп і напрямків, що існували в ті роки, селянські поети являють собою чи явище не саме складне як в ідеологічному, так і в художнім відношенні. Почавшись блискучим зльотом в 10-е роки XX століття, воно надалі неодноразово переживало драматичні моменти, мало свою важку історію

Селянську поезію відрізняє відсутність якої-небудь конкретної творчої програми. І у своєму ідеологічному самоствердженні вона не висунула того, нехай художньо й малопереконливого, але історично виправданого соціального ідеалу, яким визначалася, скажемо, поезія пролеткульту. Від поезії футуристів, надалі лефовцев, її відрізняло повну відсутність якого-небудь нігілізму стосовно художньо-світоглядних традицій минулого. На противагу конструктивізму, що раціоналістично експериментує з поетичним образом, селянські поети в основному розробляли традиційну поетику фольклору й класичної лірики, помірковано ускладнюй її новою поетичною технікою. Разом з тим висування «селянської» образності як основу художньої системи: не замкнуло останню в рамках формальної своєрідності. Селянську поезію одухотворяло висхідне до народного правдошукацтва творення нравственно-естетических і філософських ідеалів. Разом з тим вона складно переломлювала в собі історичні колізії революційної епохи. Від комсомольського напрямку з його граничною актуалізацією вірша селянські поети відрізнялися своєю стриманістю стосовно історичного пафосу сучасності

Глибинний плин цього поетичного потоку несло в собі накопичені століттями духовні цінності. І його зіткненням з обновним потоком революції багато в чому пояснюється внутрішня суперечливість і драматизм селянської поезії. Але остання суперечлива не тільки щодо революції і її ідеалу, але й усередині самої себе, про що свідчить її нерівноцінність і явища полярності,, що простежуються добре на прикладі творчості окремих поетів. Так, селянська поезія включає лірику Івана Грузинова й Сергія Єсеніна, хоча відносно селянський слід першого в російської поезії XX століття обмежений простою наявністю в бібліотеках усього двох збірників («Избяная Русь», 1925, «Малинова шаль», 1926) по 1000 екземплярів кожний, тоді як слід Єсеніна е культурній свідомості російського народу надзвичайно глибокий. Вона включає й такі різні імена, як Г. Деев-Хомяковский з його художньо й публіцистично примітивно вираженою селянською тематикою й Микола Клюев, у творчості якого тема села знайшла художньо витончену інтерпретацію на рівні сучасної йому поезії й ідеалістичній філософії. Велике розходження між твердою позицією патріархального світовідчування й рухом від її до селянської новини в Сергія Кличкова й Петра Орешина. Як гостро соціальний поет почав свій шлях Михайло Исаковский, у той час як приналежний до одному з ним поколінню Василь Насєдкін повністю ще перебував під владою відвернених на сільські теми медитацій і тільки ледь намічав зв’язок з миром, що змінюється, у своєї философично-умиротвореній ліриці, що як би розчиняється в синявому лісистих далечіней, блакиті неба й м’яких польових вітерців сільського літа

Якщо духовна цінність міста представлена в поезії його спрямованістю до прогресу, до перетворення, а також нервовою й тендітною красою форм, створених людською працею, те сільський мир селянських поетів, навпаки, повністю занурений у споконвічну й нескінченну стихію природно-космічного буття, в устояну замкнутість його моральних цінностей, що формувалися століттями. Якщо й мислився який-небудь рух цих цінностей, то ніяк не в історичному плані, а скоріше до якогось релігійного або утопічного абсолюту