«Рука тремтить написати комедію» - так говориться в листі Н. В. Гоголя А. С. Пушкіну. І на основі пушкінського анекдоту була створена безсмертна комедія «Ревізор». Н. В. Гоголь замикає її дію в повітовому містечку. Але цей «збірне місто» стає втіленням життя всієї провінційної Росії з її пороками й соціальною несправедливістю

Дія комедії, її зав’язка засновані на страху, жаху чиновників перед очікуванням відплати за їх «грішки», і Гоголь малює це однією фразою: «Я запросив вас, добродії, для того, щоб повідомити вас пренеприємна звістка. До нас їде ревізор». Чого ж бояться добродії чиновники?

У місті безладдя, і городничий радить усім вжити заходів, щоб сховати їх від всевидючого інкогніто. У богоугодних закладах хворі «походять на ковалів» і не одержують ніяких ліків. Піклувальник богоугодних закладів Земляника пояснює це так: «Людина простій: якщо вмре, він і так умре; якщо видужає, то й так видужає». У присутственных місцях у передній гуляють гусаки з маленькими гусенятами, а від засідателя «такий захід, начебто б він зараз вийшов з винокурного заводу».

Доглядачеві навчальних закладів ставляться в провину манери вчителів, у яких можна запідозрити вільнодумство. У місті бруд, нечистота, арештантам не видають провізії, висічена унтер-офіцерська дружина, Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 що є прямим порушенням закону. Але головне не це. Всі чиновники хабарничають і при цьому абсолютно впевнені у своїй правоті: за всякою розумною людиною «водяться грішки». Чиновники сподіваються, що ревізор виявиться таким же «розумною людиною». Тому вони турбуються не про те, щоб усунути недоліки, а про те, щоб їх злегка прикрити: надягти хворим чисті ковпаки, забрати гусенят із присутственного місця

Городничий щиро впевнений: «Немає людини, який би за собою не мав яких-небудь гріхів. Це вже так самим Богом улаштовано, і волтерианцы дарма проти цього говорять». І тільки суддя йому заперечує, що «грішки грішкам ворожнеча». «Я говорю всім відкрито, що хабарничаю, але чим хабара? Хортицями щенятами

Це зовсім інша справа», - затверджує Ляп-Кин-Тяпкин. Тобто суперечка йде про форму хабара, але не про суть, і, приймаючи хабара, чиновники щиро думають, що їхня совість абсолютно чиста. Так само чиста совість і в поштмейстера, що не тільки розкриває чужі листи, але й залишає їх у себе просто тому, що вони йому сподобалися

И хоча суддя його попереджає, що йому дістанеться за це, поштмейстер щиро дивується, у чому ж його провина. Хабара беруть і нижчестоящі - поліцейські, яких городничий за це не лає, а дорікає тільки, що «не по чині беруть». Купці не обурюються самим фактом підношень влади, а скаржаться тільки на апетит городничего: «Не по вчинках надходить». Хабарництво як явище загальноприйняте й не засуджується. А при зустрічі із мнимим ревізором Хлестаковым усіх заспокоює те, що Хлестаков приймає хабарі

Його навіть уважають тим самим «розумною людиною», який очікували побачити: адже він бере гроші під прийменником «у борг», що формально виправдує всіх перед законом. Але чиновники відрізняються не тільки користолюбством. Гоголь висміює й інші людські слабості, наприклад прагнення зайняти місце хоч мало-мало вище того, що вже займаєш вжизни.

Цим пояснюється й брехня Хлестакова, і прохання Бобчинского сказати «всім там вельможам різним» і государеві, що «живе в такому-те місті Петро Іванович Бобчинский». Про це наприкінці п’єси мріють городничий і Ганна Андріївна: як будуть вони жити в Петербурзі, як славно бути генералом, як їхній будинок буде «перший у столиці». І немає доброзичливих людей у цьому суспільстві: поздоровляючи городничего і його дружину, позаочі чиновники висловлюють про їх самі безсторонні думки: «Отакій свині лізе завжди в рот щастя!» Заздрість штовхає їх до інтриг і доносів: Земляника обвинувачує своїх колег не тільки в аморальному поводженні, але й у неблагонадійному напрямі думок. Він навіть пропонує це викласти на папері

Якщо Хлестаков по дурості думає, що це просто читання на дозвіллі чого-небудь «отакого», те вже Земляника не може не знати, що такий донос загрожує доглядачеві училищ Сибіром. Такий вдача чиновництва й жителів повітового міста, і це буденно, повсюдно зустрічається у всій провінційній Росії. Ще один герой, сатирично зображений Гоголем, - це Хлестаков, чиновник з Петербурга

Особливістю системи образів комедії є те, що сатирично зображеній групі чиновників протистоїть не позитивний герой, як Чацкий в «Горі від розуму», атакою же негативний персонаж - Хлестаков. Він настільки дурний, що не розуміє свого положення й того, що його приймають за когось іншого. Якби не слуга Осип, що це зрозумів набагато раніше свого пана, він би й не виїхав вчасно. Він уважає, що його «по петербурзькій фізіономії й по костюму» прийняли за генерал-губернатора, і, не думаючи про розплату, радий, що йому дають взаймы.

Він так прагне підняти себе в думці навколишніх, що бреше, суперечачи сам собі. Його фантазія вбога, усе, що він може собі представити, - це кавун за сімсот рублів і суп у каструльці, що приїжджала на пароплаві прямо з Парижа. Коли його викривають у неправді, що «Юрій Мило-Славский» - твір пана Загоскина, він легко виходить із положення, придумуючи, що є ще один Юрій Милославський, «так той вуж його». За кілька мінут він підвищує себе в чині від колежского асессора до фельдмаршала

Його марнославство, порожнеча, «легкість у думках незвичайна» - гідний об’єкт для бсмеяния. Фінал комедії - викриття мнимого ревізора, що викликало сум’яття в місті. Це образа й досада городничего на самого себе: «Ну що було в цьому вітрогоні схожого на ревізора?» Це й зловтіха чиновників, коли вони чують визначення, дані Хлестаковым у чий-або чужу адресу

Це й страх прийдешнього осміяння: «…Мало того, що підеш у посміховище… найдеться писака, писака, у комедію тебе вставить… і будуть усе скалити зуби й бити в ладоши».

Як писав сам автор, «сміху боїться навіть той, хто нічого не боїться». Сміх - єдина шляхетна особа в комедії, і автор створював свою комедію із глибокою вірою в нього цілющу силу