На уроках російської літератури вивчається творчість Михайла Євграфовича Салтыкова-Щедріна. Прочитавши його роман-огляд “Історія одного міста” і казки цього автора, ми дивуємося сміливості й дотепності, з якими письменник показує безсовісне пограбування народу; критикує ліберальних діячів і письменників, що плазують перед владою. Знайомлячись із добутками Салтыкова-Щедріна, хочеться більше довідатися про його творчість. Велике враження робить роман “Добродії Головлевы”. З історії цього добутку ми довідаємося, що в його основу лягли кілька оповідань про сім’ю Головлевых, що ввійшли спочатку в цикл “Добромисні мовлення”. У романі дуже гостро критикується паразитичний клас дворян

Очами мужика, що піддається нещадної експлуатації, дивиться письменник на поміщицьку копіювання заборонене © 2005 садибу й бачить у ній саму смерть, злісну, пустоутробную. З невблаганною правдивістю малює Щедрін картину руйнування дворянської сім’ї, що відбиває занепад, розкладання, приреченість класу визискувачів-кріпосників. Весь сенс життя Головлевых полягає в корисливості, нагромадженні багатства, у боротьбі за це багатство. Вражають підозрілість, бездушна жорстокість, лицемірство, взаємна ненависть, що панують у цій сім’ї. Приобретательская діяльність Орисі Петрівни, заснована на вижиманні останніх соків з мужика, проводиться під прийменником збільшення багатства сім’ї, а фактично - тільки для твердження особистої влади

Навіть власні діти для неї - “зайві роти”, яких потрібно годувати, на яких потрібно витрачати частину стану. Дивують спокій і безжалісність, з якими Орися Петрівна спостерігає, як розоряються й умирають в убогості її діти. І тільки наприкінці життя перед нею встало гірке питання: “И для кого я припасала! Ночей недосипала, шматка недоїдала…

для кого?” Деспотична влада Орисі Петрівни, матеріальна за висимость дітей від сваволі “маменьки” виховували в них облудність і догідництво. Цими якостями особливо відрізнявся Порфирій Голів-Лев, що одержав від інших членів сім’ї прізвиська “Иудушка” і “кровожер”. Иудушка з дитячого років зумів обплутати “доброго друга маменьку” павутиною неправди, підлабузництва й ще при її житті заволодів всім багатством. Створюється враження, що Иудушка Головлев, як і Орися Петрівна, - це літературний тип, у якому з найбільшою силою сконцентровані риси хижака, паразита, лицеміра, це узагальнення пороків усього класу власників

Иудушка Головлев діє тільки “за законом”, тому що закони, що існували як до реформи, так і в післяреформений час, дозволяють йому безкарно висмоктувати кров з безправних селян, доводити до самогубства власних дітей, оббирати й розоряти родичів. З безсоромним лицемірством робить він підлі вчинки, супроводжуючи їхніми нудотно-солодкими словами. Обібраному до нитки братові Степанові, якого мати кормила солониною, він ласкаво говорить на прощання: “От кабы ти повівся скромненько так ладненько, їв би ти й говядинку, і телятинку, а то так і соусцу б наказав”. Історія сімейства Головлевых свідчила про історичну закономірність виродження дворянства

Але образ Иудушки Головлева мав більше широке значення. Це символ усякої експлуатації й гноблення, людиноненависництва, марнослів’я й неправди. Ці риси характеру зустрічаються й у сучасних людях. Тому роман має велике повчальне значення