Перш ніж писати цей твір, я запитав своїх батьків та однокласників, яку роль, на їхню думку, відіграють картини природи в художніх творах. Я почув багато різних відповідей, проте більшість із них зводилася до того, що природа здебільшого є тільки мальовничим тлом, на якому відбувається дія, іноді вона може бути суголосна настроєві персонажів або, навпаки, контрастувати з ними. Але від жодної людини я не почув думки, що природа, земля може бути центральним образом художнього твору… Чесно кажучи, до прочитання «Слова о полку Ігоревім» я й сам не міг собі уявити такого. Але після того, як познайом мився з цим прекрасним твором, я усвідомив, що Руська земля, руська природа є центральним образом «Слова…», і двох думок, як на мене, тут бути не може.
Спробую обгрунтувати свою позицію. Усі персонажі твору діють саме заради щастя Руської землі: Ігор іде в похід, аби боронити рідну землю. Чекаючи на свого лада, Ярославна переймається не лише його особистою долею, а й долею його війська, долею народу, знову ж таки — долею своєї Батьківщини.
Але найбільше мене вразило те, що під пером талановитого автора «Слова…» Руська земля оживає. Птахи, тварини та рослини допомагають Ігореві під час мого повернення додому і перешкоджають ворогам. Сама природа ніби розуміє, що відбувається. Складається враження, що навіть природа переймається долею народу, долею війська Ігоря. Я сказав, що Руська земля оживає під пером штора…
Я помилився. Руська земля не «оживає під пером», вона завжди була живою. Вона сама, її природа має власну душу, і це не метафора, а дійсність. Ми знаємо, що наші далекі пращури і після прийняття християнства зберігали окремі елементи язичницької віри, зокрема це відбивалось в одухотворенні природи, віри в те, що кожен її елемент має свою живу душу. Духи природи «мешкають» усюди у вигляді казкових істот: водяників, лісовиків, мавок. Звісно, існування цих істот — фантазія, але за цією фантазією, вигадкою ховається, як це часто буває, досить схожа на вигадку правда. Схожа на вигадку… Але правда.
Відїзджаючи із задушливого міста на природу, щоразу впевнююсь у цьому: наша природа справді має свою душу. І наші пращури мали великий талант, який ми, на жаль, поступово втрачаємо. Вони вміли бачити цю душу та спілкуватись з природою тоді як ми, дещо засліплені сучасною цивілізацією, цей священний зв’язок поступово втрачаємо…
Руська земля є центральним образом «Слова…». Так само, як природа лежить в основі людського життя. Бо людина є дитям природи, навіки з нею з’вязана… І дуже шкода, коли людина втрачає цей зв’язок!
Збережи - » Руська земля в «Слові о полку Ігоревім» повноцінна дійова особа . З'явився готовий твір.