Рушійні сили й мотивація конфлікту

Конфлікти винятково різноманітні по способах свого існування й розгортання, по джерелах свого походження, по рушійних силах, які певною мірою визначають спосіб їхньої дії, і, нарешті, по мотивації, по тій життєвій енергії, що утягується в динаміку конфліктів і виявляється для них свого роду живильним матеріалом

Чисто раціоналістичні підходи до пояснення конфліктів навряд чи можуть служити надійним інструментом їхнього аналізу, але й виключення раціональності, здатності до пізнання й осмислення власних інтересів з боку діючих сил також не може привести до успіху на цьому поприще

Конфлікт – є одночасне розгортання дії й контрдействия.

Це реалізація намірів і разом з тим подолання опору, що неминуче зустрічається в ході цієї реалізації. Це винятково складна спільна дія, щонайменше, двох сторін, об’єднаних протистоянням. У більше специфічній літературі по аналізі конфліктів ми можемо зустріти переважно дві точки зору на природу конфлікту. Перша може бути названа ресурсною точкою зору, друга – ціннісної. У теоріях першого типу домінує матеріалістичне пояснення конфлікту. Він завжди розгортається за істотно значимі засоби життєдіяльності, будь те територія, сировинні й енергетичні ресурси, сфери політичного домінування. Теорії другого типу можна назвати ціннісними. На перший план тут виступають системи вірувань і переконань, несумісні принципи організації суспільного устрою, взаємовиключні культурні стереотипи

Будь-яка соціальна напруга може перетворитися в соціальний конфлікт при відповідних умовах. Однак хід цього перетворення, спосіб осмислення цього процесу, характер його подання у свідомості діючого суб’єкта буде разом з тим розвиватися за певними правилами. При цьому буде зберігатися певна послідовність в аргументації, у висуванні домагань і в обґрунтуванні своїх вимог

У діях конфронтуючих сторін завжди буде мати місце апеляція до того, що життєво необхідно для відповідного суб’єкта, до того, що являють собою варіації засобів задоволення відповідних життєвих потреб і до того, що для нього істотно й важливо з погляду збереження власної ідентичності. Ці три лінії аргументації, висунуті обома сторонами конфлікту, можуть бути позначені як апеляції до потреб, інтересам і цінностям

Суть справи в тім, що в конфлікті одна сукупність потреб, інтересів і цінностей протистоїть іншою, висунутою протилежною стороною. При цьому позначені лінії причинного розгортання конфлікту можуть діяти не тільки спільно, але й кожна окремо. Конфлікт буде повним і розгорнутим, коли він ґрунтується на одночасному включенні в мотивацію всіх трьох способів причинних обґрунтувань або всіх трьох рівнів мотивації: і потреб, і цінностей, і інтересів. Але на практиці справа може обстоять таким чином, що в конфлікт може бути включений лише один рівень мотивації: тільки потреби або тільки цінності. При цьому інтереси важко виділити як самостійна лінія мотивації, тому що вони розгортаються на перетинанні потреб і цінностей

Друга лінія аналітичного розчленовування конфліктів пов’язана з тим, у який зі сфер життєдіяльності суспільства розгортається даний конфлікт. Мова йде про три сфери: економічної, політичної й культурної. У першій з них конфлікт, як правило, розгортається із приводу ресурсів соціальної дії або, більш широко, із приводу засобів життєдіяльності суб’єкта. У другий – політичній сфері – головним предметом конфлікту буде влада. У третьої – інтерпретація культурних норм і цільових настанов суспільства як якогось соціального цілого

Виділимо наступний ряд рівнів конфліктуючих сторін, піднімаючись від простих до усе більше складних суб’єктів дії:

1. Межиндивидуальние конфлікти

2. Межгрупповие конфлікти, при цьому в числі груп можна виділити: а) групи інтересів,

б) групи етно-національного характеру,

в) групи, об’єднані спільністю положення

3. Конфлікти між асоціаціями (партіями).

4. Усередині й межинституциональние конфлікти

5. Конфлікти між секторами суспільного поділу праці

6. Конфлікти між державними утвореннями

7. Конфлікт між культурами або типами культур

Важливо звернути увагу на те, що кожний із суб’єктів дії може виступати стороною конфлікту, при цьому стосовно до даного суб’єкта конфлікт може розгортатися у всіх сферах його життєдіяльності й з усією повнотою мотивації або із включенням всієї сукупності його рушійних сил

Складність відповіді на це питання полягає в тім, що на перший погляд тут взагалі немає предмета для якого-небудь особливого вивчення. Всім відомо, що є конфлікти і є згоду між людьми, що життя в згоді краще, ніж нескінченні суперечки, сперечання, і тим більше, ніж ворожість людей друг кдругу.

Російське прислів’я говорить: «худий мир краще доброї сварки», а наш практичний розум і повсякденна свідомість говорять про те, що конфліктних ситуацій краще уникати, тоді твій життєвий шлях буде більше сприятливим

Однак справа в тому, що при загальному розумінні висловлених вище істин люди не можуть жити без конфліктів. Історичний досвід свідчить, що багато народів пройшли через руйнівні війни. Життя у світі була скоріше виключенням, чим правилом

При цьому самі війни були результатом конфліктів між народами, країнами й державами. Особливий збиток народам приносили громадянські війни, коли «брат ішов на брата, а син на батька». І ці війни виникали в результаті конфліктів. Напередодні військових зіткнень і в ході їх завжди перебували люди, що призивали до миру, до того, щоб не прибігати до насильства. Але голос цих людей не був почутий правителями, революціонерами, полководцями. Конфлікти не вгасали, а розросталися, самі примирителі попадали в таку ситуацію, коли їхні примиренські висловлення розглядалися як пособництво ворогові, зрада державному й національному інтересам

Факти свідчать про те, що конфлікти грають у житті людей, народів і країн набагато більшу роль, чим хотілося б самим людям: усі хочуть миру, але кожний прагне до нього по-своєму й у результаті цього «по-своєму» виникає війна

Ця ситуація була замічена ще древніми істориками й мислителями. Кожний великий конфлікт не залишався безслідним. Війни описувалися й аналізувалися в історичній літературі й багато істориків виділяли як причини військових зіткнень розбіжність інтересів ворогуючих сторін, прагнення одних захопити територію й скорити населення й прагнення інших захиститися, відстояти своє право на життя й незалежність

Але не тільки історики описували й вивчали причини конфліктів і збройних зіткнень. У Х1Х и ХХ вв. проблема конфліктів стала предметом вивчення соціологів. По суті справи в рамках соціології зложився спеціальний напрямок, що нині позначається як «соціологія конфлікту». Вивчення конфліктів означає в першу чергу ознайомлення з досить багатою й різноманітною літературою по цій проблематиці, засвоєння теоретичних і практичних знань, накопичених у рамках даного напрямку соціологічної думки. Зрозуміло, і в інших областях суспільствознавства накопичувалися знання про конфлікти. Мова йде про психологію, політичну науку, історію, про економічні теорії, про етнологии. Але в першу чергу треба звернути увагу на соціологію конфлікту, у рамках якої розробляються, з одного боку, загальнотеоретичні проблеми конфлікту, а з іншого боку – практичні методи аналізу й дозволу конфліктів різного роду

Pages: 1 2

Збережи - » Рушійні сили й мотивація конфлікту . З'явився готовий твір.

Рушійні сили й мотивація конфлікту





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.