Роман Л. Н. Толстого “Війна й мир” з’явився в російській літературі поворотним моментом. Товстої вперше звернувся до поняття, названому згодом Н. Г.Чернишевським “діалектикою душі”. Він одним з перших приступився до вивчення такого тонкого й складного інструмента, як людська душа. Товстої пройшов свій життєвий шлях, страждаючи й каючись. Постійна внутрішня боротьба, пошуки сенсу життя, помилки привели його до поняття любові Євангельської, як вищій крапці в духовному розвитку людини

Ця любов означає здатність любити й прощати ворогів, здатність до самопожертви заради інших, здатність безкорисливо присвятити себе людям. У романі “Війна й мир” всі герої немов-розділені на два полюси. Улюблені й близькі Толстому герої люди з багатим внутрішнім миром, природні, здатні до духовної зміни, люди, що шукають свій шлях вжизни.

До них ставляться Андрій Болконский, Пьер Безухов, Наташа Ростова. Протилежному полюсу належать персонажі статичні, егоїстичні, неприродні. Це такі люди, як Элен Безухова, Анатоль Курагин, князь Василь Курагин. У романі є два герої, немов протилежні сторони, що персоніфікують ці: Кутузов і Наполеон

Кутузов своєрідний камертон для Толстого, він є вищою крапкою відліку духовного розвитку людини в романі. Наполеон же це людина, що регресує, жебрак душею, жалюгідний. Цей герой у романі є уособленням неприродності, самозакоханості, егоїзму, лицемірства

Толстой протягом усього роману стежить за змінами в душах улюблених героїв. Вони помиляються, вони не ідеальні. Але саме шлях самовдосконалення через випробування цікавить Толстого, шлях від егоїстичних прагнень до любові Євангельської

Цей шлях проходять Андрій Болконский і Пьер Безухов. Але, хоча їхньої дороги йдуть паралельно, вони різні. Андрія Болконского ми вперше зустрічаємо на вечорі в А. П. Шерер.

Тут він виглядає сухим і дратівливим. Він відгородився від усього байдужності, що відбувається маскою. Для стриманого зовні, але глибоко, що почуває героя, нецікаво петербурзьке суспільство, у якому панують лицемірство, удавання, егоїзм - все те, що відштовхує героя. Князь Андрій не бачить гідних почуттів і прагнень людей за блискучою мішурою вбрань, посмішок, уклонів

Тому він вирішує їхати в армію, де, як він уважає, виявить себе. Під час війни 1805 року Болконский займає місце при штабі Кутузова. Він повний надій і спраги слави слави як любові народної

Князь Андрій готовий віддати всі, навіть (і він зізнається собі в цьому) рідних і близьких заради цієї любові. Переломним моментом став Аустерлиц. Поранений у голову, Болконский лежить на поле бою й бачить небо

Високе, нескінченне небо, недосяжне далеке й у той же час близьке й зрозуміле. Він розуміє, що є в житті щось інше, чисте й більше важливе, чим слава. Небо Аустерлица змінило все. Князь Андрій залишає службу й, після поранення й полону, їде в село. Він вирішує жити тільки для себе й своїх близьких

Болконский спустошений внутрішньо, не бачить майбутнього. Він вирішує більше ніколи не служити в армії. Ніщо не може вивести його із цього стану: ні Пьер, ні дружба, ні релігія. Потрібно щось більше, ніж дружба. Черговий перелом намечается при поїздці князя Андрія Вотрадное.

Там він уперше зустрічає Наташу. Символом змін став старий дуб, повз якого проїжджає герой. Перший раз це корявий, весь у болячках, чорний, похмурий дуб, що не піддається чарівності весни, немов душу князя Андрія

У Втішному герой стає мимовільним свидетечем того, як захоплюється принадністю ночі Наташа. Не розуміючи того, чому здметься ця дівчинка, він замислюється про те, що з ним відбувається, і вирішує, що життя не закінчилося в тридцять один років. Ніч у Втішному немов з’єднала, незримо для героїв, їхньої долі. По шляху назад Болконский зустрічає знайомий йому дуб. І, начебто душу героя, той пробудився від сну й покрився соковитою зеленню. Князь Андрій їде в Петербург і починає законодавчу роботу з великим у той час політичним діячем - Сперанским. І знову все міняється, князь Андрій зустрічає на балі Наташу Ростову, ту саму Наташу, що здивувала його Вотрадном.

Його вражають природність, відкритість цієї дівчинки, відсутність столичного лиску. Він закохується в маленьку Ростову. На тлі цього почуття, глибок і яскравого, мерхне фігура Сперанского - його штучність, маска відкриваються князеві Андрію. Волконський просить руки Наташи й одержує позитивну відповідь. Але батько Андрія ставить умову: весілля повинна відбутися не раніше, ніж через рік. Андрій покоряється волі батька він їде

Розлука з Наташей у тягар героєві, але слово честі дорожче. Болконский живе надією на майбутнє щастя. Тим страшнее виявилася звістка про зраду Наташи. Князь Андрій не розуміє й не приймає цього

Він глибоко ображений і близький до духовної кризи, їде в армію помститися Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 кривдникові, але не може того знайти. З початку війни 1812 року доля російського народу, доля Росії стала долею князя Андрія. Він вирішує жити для інших, діяти воимя порятунку Батьківщини

Болконский цілком міг займати місце при штабі, але, усвідомлюючи, що його місце на поле бою, поруч із солдатами свого полку, він відмовляється від речення стати штабним офіцером. Недарма солдати кликали його “наш князь”. У Бородінському бої його важко ранить осколком гранати. У наметі для поранених, у напівмаренні, князь Андрій бачить страждаючого Ана-Толю Курагина свого ворога, того, хто заподіяв йому стільки страждань. Він бачить його й… прощає

Князь Андрій приходить до любові Євангельської. В останні дні життя він зустрічає Наташу, прощає її: “Я люблю тебе краще, сильніше колишнього…”, - говорить він їй. Інший шлях був у Пьера.

Напевно, це пов’язане з розходженнями в характерах: князь Андрій - людин розуму, Пьер же надходив по велінню серця. Спочатку Пьер нікому не потрібний незаконний син багатого вельможі. Він недосвідчений, не знає, чого хоче від життя

Його кумир Наполеон (як реформатор і визволитель). Зненацька Пьер одержує спадщину, стаючи одним із самих багатих наречених Росії. Не розуміючи, що відношення до нього в суспільстві змінилося після одержання спадщини, він щиро приймає знаки уваги й…робить непоправну помилку жениться на Элен.

Життя його змінилася Пьер “зробився розсудливим”, став чоловіком своєї світської дружини, блискучої красуні Элен, тобто безцільно стали проводити час. Після дуелі з Долоховым Пьер виявився перед нерозв’язними питаннями: “Навіщо все це? Заради чого жити? Що чекає спереду?” Вони мучать Пьера, утягуючи його в духовну кризу. Пьер шукав допомоги ззовні й знайшов неї в рядах масонів, не помітивши, що за шляхетними словами ті приховували користь і корисливість

Пьер захоплюється масонською діяльністю, проводить, як йому здається, розумні реформи у своїх південних маєтках. Але всі зусилля Пьера в цій діяльності виявилися марними. За цим треба нове розчарування в собі й людях. На початку війни 1812 року Пьер на свої гроші збирає ополчення й вирішує взяти участь у Бородінському бої

Отут Пьеру й відкривається велика істина. Бачачи солдатів, ополченців, тих, хто бореться, молиться, будує зміцнення, хто годує його, він бачать Их. Вони рятівники Росії. Вони є сила Росії і її дух. У сні Пьер приходить до розуміння необхідності “сполучення” свого життя з життям народу. Ця думка зміцнює в Пьере після зустрічі в полоні із Платоном Каратаевым, що у романі став втіленням усього “доброго, круглого, російського”. Саме під впливом Каратаева Пьер приходить до любові загальної, терпінню й всепрощенню, як колись князь Андрій

Доля Миколи Ростова протипоставлена долям Андрія й Пьера. Цей герой є своєрідною “золотою серединою людства”. Він був здатний пройти той же шлях шукань, що й Болконский, і Безухов

Але Ростов свідомо відмовився від боротьби із собою. Це виявилося в історії з Теляниным, коли, виявивши малодушність, вона поступився командирові полку, хоча був прав. Перебуваючи в госпіталі, він, хоча й жахнувся тому, що вбиті лежать поруч із живими, промовчав. Але Микола - чесна людина. Ростова близький Толстому тим, що він естествен.

Пьер і князь Андрій через страждання й духовні випробування, зльоти й падіння прийшли до розуміння вищого змісту людського буття - любові Євангельської. Вони зблизилися з народом, із силою, що зберігає традиції й моральні цінності, поєднує людей. На противагу Пьеру й Андрію, Микола Ростов, гідна людина, що мала всі можливості для самовдосконалення, відмовився від боротьби й зупинилася у своєму духовному росту

Збережи - » Розходження шляхів морального пошуку в долях А. Болконского, П. Безухова, Н. Ростова . З'явився готовий твір.