У повісті «Записки з підпілля» Ф. М. Достоєвський поставив важливе питання про взаємини окремої особистості й навколишнього світу. Письменник виражає свої думки й почуття із цього приводу від імені підпільної людини, не називаючи навіть його ім’я. Такий художній прийом говорить про збірний образ, автор описує не конкретного героя, а якийсь тип людей. Підпільна людина замкнута, озлоблений, він навмисно порвав зв’язок із зовнішнім миром, не може реалізувати себе, де не бачить живого життя, а відчуває лише її фальш, дурість, розтління

Воля, воля, незалежність - от головні достоїнства, які дозволяють людині залишатися особистістю, не ставати «фортепіанною клавішею» або «органним штифтиком», тобто істотою мертвим, механічним. Але навколишні вже підкорилися законам необхідності й вигоди, згідно яким двічі два - чотири. Герой «Записок…» не хоче упокоритися із загальновизнаними правилами; на його думку, людина повинен вільно віддаватися своїм бажанням і капризам, а не підкоряти себе вигоді або математичному розрахунку. Така життєва позиція не одержує ні співчуття, ні розуміння інших, навпроти, змушує «підпільника» піти в себе, озлобляє, дратує його, загострює марнославство й гордість

Для більше повного розкриття образа головного героя Достоєвський органічно вводить в оповідання другу частину - про глибокі протиріччя в людській душі. Автор дуже яскраво й виразно описує стан героя, відтінки й рухи його душі. Сумбурність ідей підпільної людини доведена до крайності, особливо показова щодо цього його історія Слизаветой.

Некрасовские рядка, узяті письменником як епіграф, набудовують читача на певне сприйняття теми любові в добутку. До щирих і глибоких почуттів герой ставиться як до чого нудному й фальшивому. Познайомившись із Лизаветой, приймається барвисто розписувати весь жах її положення, але потім він, що доводить усе до крайності, озлобляється на одкровення дівчини й з’являється перед нами у всьому своєму парадоксі: з одного боку, спочатку искреннее відношення до Лізи, з іншого боку - брутальність уже після пояснення. Душу підпільної людини зіпсована, надламана його ж суперечливим існуванням, герой не може адекватно реагувати на що відбувається. Але бажання викласти свої думки, учинки на папері, тим самим осмисливши, проаналізувавши їх, дозволяють говорити про певні зміни у свідомості героя

Незавершеність «Записок» залишає читачеві надію на можливе переродження й очищення душі головного героя