План відповіді

1. Усна народна творчість — складова частина народної культури.

2. Поділ фольклорних творів за родовою ознакою.

3. Родинно-побутова народна

1. Розкрийте багатство і жанрове розмаїття українського фольклору.

Усна народна творчість — словесна частина складних явищ народної культури, які нерідко поєднують у цілісному комплексі різні види й форми творчої діяльності (слово, музику, хореографію тощо). На означення таких явищ європейська наукова традиція пропонує термін «фольклор», що в перекладі з англійської означає «народні знання, народна мудрість». Науку про усну народну творчість називають фольклористикою.

Усна народна творчість — важлива частина національної культури. Вона є джерелом пізнання історії народу, його суспільної свідомості, етичних норм та естетичних уявлень.

У цілому народна творчість — явище багатовимірне. Важко переоцінити її пізнавальне та виховне значення. Зберігаючи у сконцентрованій формі інформацію про різноманітні прояви життя етнічного колективу, вона є яскравою і своєрідною версією духовної історії народу.

Фольклорні твори за родовою ознакою поділяють на епічні, ліричні і драматичні. В межах родів твори відповідно до поетики та функціональних прикмет поділяють на жанри: до епічних належать, наприклад, казки, легенди, перекази; думи, історичні пісні й народні балади є ліро-епічними жанрами; ліричні твори представлені різноманітними піснями (календарно-обрядовими, весільними та ін.).

Ліричними піснями називають фольклорні твори, які віддзеркалюють психоемоційну сферу народного життя. Генетично вони пов’язані з обрядовою лірикою, однак як самостійний жанр сформувались значно пізніше-у XVI ст

Ліричні пісні прийнято поділяти на дві великі групи: суспільно-побутові та родинно-побутові.

Родинно-побутова народна лірика тематично об’єднує пісні про кохання та жіночу долю. Пісні про кохання становлять кількісно найбільшу частину родинно-побутових творів. Закоханість, переживання розлуки, туга й сум за коханою людиною — такими є основні мотиви цих пісень (наприклад, «Місяць на небі…», «Цвіте терен…»). Пісні про жіночу долю розкривають переживання родинних взаємин, змальовують становище невістки в чужій родині, нерідко висловлюють розчарування жінки в її надіях на подружнє щастя. До родинно-побутової лірики відносять також удовині та сирітські пісні.

У ліричних піснях знайшли відображення найрізноманітніші прояви української народної душі. Героям цих творів властиві краса й духовне багатство, здатність до щирих і глибоких переживань. Народна лірика стала важливим джерелом становлення й розвитку цілої низки ліричних жанрів художньої літератури.

Українська народна творчість — це дуже цікавий пласт національної культури, що відзначається багатством і жанровим розмаїттям.

До українського фольклору належать народні пісні, балади, різні обряди, утому числі весільні, тощо. Найдавнішим жанром народної драми, яка теж є різновидом фольклору, вважаються обряди господарського (календарного) циклу. Дійства їх, що мали певне магічне значення, супроводжувалися піснями: це всім відомі веснянки, колядки, щедрівки. Український народ завжди вважався народом, що особливо полюбляє щиру пісню, влучну приказку, мудру казку. І саме народ створив усе це яскраве розмаїття, що має ємну назву «фольклор».

Висновок. Твори усної народної творчості тісно пов’язані з життям. Вони відзначаються багатством жанрів і розмаїттям тем. Родинно-побутові пісні як вид ліричних пісень віддзеркалюють переживання, знайомі кожній людині.

Загалом народна творчість — явище багатовимірне. Зберігаючи інформацію про різноманітні прояви життя колективу, вона є своєрідною яскравою версією духовної історії народу.

Опорні слова й поняття: фольклор, історична пам’ять народу, епічні, ліричні та драматичні жанри, родинно-побутові пісні.