Свято Різдва - один із самих шанованих у християнському світі. Він має свої давні й глибокі традиції в Англії. З одного боку, це релігійне свято, пов’язаний з Народженням у Віфлеємі Ісуса Христа. Тому дуже багато символів, образів і втілених у цих символах ідей свята, що співвідносяться, насамперед з євангельськими текстами й духовною сферою людського життя. З іншого боку, дні святкування Різдва здавна були оточені містичним, таємничим ореолом. У цьому проявляється древня язичеська традиція. Уважалося, що в ці дні можуть відбутися самі неймовірні, фантастичні події. Саме в цей час нечиста сила проявляє особливу активність, а тому й зустріч із представниками цієї сили нікого не може здивуватися

Є ще одна сторона свята Різдва - світська, пов’язана із традицією сімейного святкування, ідеєю об’єднання рідних і близьких у ці холодні грудневі дні, загальнолюдською ідеєю жалю й любові. Під Різдво звичайно вся сім’я збирається будинку, у рідного вогнища, прощаються минулі помилки й образи. Саме в цей час сім’я поєднується в єдиному прагненні на щастя й віру вчудо.

Подібна значеннєва неоднозначність сприйняття Різдва знайшла відбиття у творах Чарльза Диккенса. Так, не можна з повним правом говорити про християнське звучання романів і навіть Рождественських оповідань письменника. Релігійний зміст і євангельські образи Різдва у творчості Диккенса поступаються місцем щоденності, «поетизації дійсності». Часто в розумінні Різдва письменник треба старим англійським традиціям. І, як пише у своїй книзі Г. К.Честертон, «ідеал сімейного затишку належить англійцям, він належить Різдву, більше того, він належить Диккенсу».

Про дитячі образи у творчості Ч. Диккенса вже досить сказано у вітчизняному й закордонному літературознавстві. Створені письменником образи, такі, як Оливер Твіст, Николас Никльби, Неллі Трент, Поль і Флоренс Домби, Эмми Доррит і багато хто інші, назавжди ввійшли у світову історію Дитинства. Ці персонажі вражають своєю реалістичністю, узнаваемостью, і в той же час зворушливістю, щирістю й ліризмом, а часом і точно поміченими комічними деталями. Багато в чому це пов’язане з особливим відношенням Диккенса до власного дитинства, його спогадам про ту пору життя. Не випадково А. Цвейг у статті «Диккенс» характеризує свого героя в такий спосіб: «…сам Диккенс - письменник, що обезсмертив радості й суми свого дитинства, як ніхто інший».

Звертаючись до різдвяних оповідань Диккенса різного років, можна чітко виділити дві теми. Перша - це, природно, тема Різдва, друга - тема Дитинства. Развивающиеся самостійно, виходячи із внутрішньої переконаності й світосприймання самого автора, ці теми перетинаються й почасти подпитивают один одного. Обидві теми проходять через всю творчість Ч. Диккенса й знаходять своє втілення в образах диваків і дітей. Як вірно помітила М. П. Тугушева, «дитинство для Диккенса завжди було не тільки віком, але й дуже важливим елементом повноцінної людяності. Так він уважав, що в гарній і неабиякій людині завжди зберігається щось від «дитинства», і втілював це «дитяче» якість у своїх кращі й любимейших героях…».

Образи дітей, які ми знаходимо в Рождественських оповіданнях Диккенса, багато в чому продовжують уже вкорінену у творчості письменника реалістичну традицію в зображенні дітей, а з іншого боку, саме ці образи привносять нове звучання, оригінальні ідеї й мотиви, до аналізу яких ми хотіли б звернутися

Перший мотив, що має християнську основу - це мотив «божественного дитя» - дитини, посланого на землю Богом для порятунку людства. Порятунок можна трактувати не тільки в буквальному значенні слова, як ідею Месії, але й з погляду простих людських почуттів і відносин. У Диккенса в «Цвіркуні за вогнищем» (1845) роль «божественної дитини» виконує син Крихти й Джона Пирибингла - «Блаженний юний Пирибингл». Автор слідом за молодою мамою захоплюється дитиною, його здоровим видом, спокійним характером і зразковим поводженням. Але головна відмітна риса цього образа й пов’язаного з ним мотиву полягає в наступному. Саме ця дитина, ну й ще цвіркун, втілюють собою ідею щасливої домівки. Без дитинчати юній Крихті раніше було нудно, самотньо, а часом страшно. І хоча роль юного Пирибингла - це «роль без слів», але саме ця дитина стає головним об’єднуючим центром сім’ї, основою її веселощів, щастя й любові

Всім дітям, незалежно від національності й соціальної приналежності, властива віра в чудо. Чудо, чарівництво так само природно для маленької людини, як сонце, вітер, день і ніч. Тому другий мотив - це мотив «різдвяного чуда». А коли ж ще відбуватися чуду, якщо не на Різдво! Однак необхідно відзначити «специфіку» подібних чудес у розглянутому жанрі. Вона полягає в тім, що «…різдвяне чудо зовсім не є чимсь надприродним - воно приходить у вигляді звичайної життєвої удачі, просто людського щастя - несподіваного порятунку, вчасно й обов’язково в різдвяний вечір допомоги, що прийшла, видужання, примирення, повернення довго відсутнього члена сім’ї й т.д. і т.п.».

Третій мотив - це мотив «морального переродження». На думку Диккенса, діти як не можна краще сприяють моральному відродженню, перевихованню інших персонажів. Згадаємо, яке потрясіння переживає Скрудж, коли бачить хлопчика й дівчинку поруч із Духом Нинішніх Святок («Рождественська пісня в прозі»). «Худі, мертвотно-бліді, у лахміттях, вони дивилися исподлобья, як вовченята… Ім’я хлопчика - Неуцтво. Ім’я дівчинки - Убогість». Так, використовуючи алегорію в окресленні дитячих образів, автор намагається впливати не тільки на Скруджа, але й на всіх розумних людей. «Заради мене, в ім’я моє, допоможи цьому маленькому страждальцеві!» - цей лемент розпачу звучить зі сторінок творів Диккенса, він звучить у кожному образі дитини, їм створеному. Письменник був глибоко переконаний у тім, що «серце, у якому дійсно не найдеться любові й співчуття до цих маленьких створень, - таке серце взагалі що недоступно облагороджує впливу беззахисної безвинності, а виходить, виявляє собою щось протиприродне й небезпечне».

Класичним прикладом образа дитини, що містить у собі ідею чесноти й моральної шляхетності, дитини, здатного змінити навколишній його мир, є образ Крихітки Тіма («Рождественська пісня в прозі»).