Росіянин жіночий національний характер. У розвитку російської художньої прози основне значення А-Ра С-ча П-на особливо велике, адже в нього майже не було попередників. На набагато більше низькому рівні, у порівнянні з віршами, all so ch. ru 2001 2005 перебувала літературна мова прози. Тому перед П-Ным-Прозаїком устало винятково важке завдання обробки самого матеріалу даної області словесного мистецтва. Прозаїчні жанри залучали своєю більшою дохідливістю

Не зрячи в ці роки П-Н відзначав: “Повісті й романи читаються всіма й скрізь”. Першим завершеним пушкінським добутком у прозі з’явилися “Повісті покойнойного Івана Петровича Белкина” (1830 рік). “Повети Белкина” були приписані умовному авторові Іванові П-Чу Белкину, провінційному поміщикові, що збирав анекдоти з повітового життя. Саме йому розповідають цікаві історії різні герої: титулярний радник (”Станційний доглядач”), підполковник (”Постріл”), прикажчик (”Трунар”), дівиця (”Заметіль”, ” Панянка-Селянка”).

Так П-Н підкреслив “професійну” причетність всіх цих людей до відомих історій: чиновник расска-зывает про чиновника, офіцер про дуелі, дівиця про любов і так далі. Автор прагне запевнити читача, що все розказане в повістях це правда, це справжні історії, що відбувалися насправді. Розглянемо більш докладно повість “Станційний доглядач”.

У цій повісті П-Н створює російський жіночий національний характер. Це дочка доглядача Дуня. Вона гарна, розумна, моторна. У цих словах-опре-розподілах характер, особистість, доля Дуни.

У них виражене ідеальне сполучення різних граней жіночого російського національного характеру, необхідне для сприятливого впливу на інших людей, для головної природної місії захисту, збереження й продовження життя. Дивна краса дівчини оказы-вала чудесне, що перетворює дію на всіх людей, роблячи їх добрими, і будячи в них високі почуття, змінюючи стан їхньої душі. Взагалі крастота займає особливе місце в художньому світі П-На. В’ячеслав Іванов писав про внутрішній соприрод-ности Краси й Доброти, що була основою ідеалу П-На. Подлиная краса природно викликає в людини почуття радості, щастя, робить його добрим і відкритим миру, допомагає перебороти в собі низькі почуття й пороки

Таке розуміння пушкінської героїні підтверджують і слова хлопчика наприкінці повести, які розкривають позицію письменника, його відношення до Дуне: “Прекрасна бариня… добра бариня… славна бариня!

” Таким представляється характер Дуни ясний, певний, цільний. Із цієї позиції можна пояснити її вчинки, думки й почуття. Однак Самсон Вырин цінує в ній найбільше господарські якості

Він бачить у ній насамперед прекрасну домогосподарку (”Нею будинок тримався: що прибрати, що приготувати, за всім устигала”). При цьому зовнішність і чарівність Дуни творили чудеса із проїзними. Тільки вона з’являться люди заспокоювалися й добрішали, а накопичена злість не вихлюпувалася на бідного доглядача. Але юна кокетка прагнула у вище світло, закони якого вона засвоїла. А її батько не представляв для своєї дочки іншого життя, крім як на поштовій станції

Тому він не хотів вірити в щирість і глибину почуттів дочки й проїзного гусара. Хоча очевидно, що почуття були щирі. Зважаючи на те, що Дуня “їхала по своєму полюванню”, можна припустити, що Мінський і Дуня не просто відразу сподобалися, а “довідалися” і полюбили друг друга

Відбулася та зустріч, коли люди прозрівають друг у другу родинну душу. І Дуня зробила свій вільний вибір, ідучи назустріч долі. У такій волі героїні полягає для П-На ідеал особистого поводження. У ситуації неминучого вибору між Мінським і батьком Дуня надходить “за законами щастя й життя”. Таким чином, П-Н у своїй повісті створює російський національний жіночий характер

Однак відношення читача до Дуне неоднозначно, тому що П-Н поставив її в таку складну ситуацію. Перед нею коштує трудейшая завдання вона повинна вибирати між своїм щастям і спокоєм батька. Дуня розумна, і вона розуміє, що на поштовій станції в неї немає майбутнього, тому вона вибирає Мінського. Але вона не приносила батька в жертву, але бачила свій борг у знаходженні Будинку