Дивний мир природи знаходить своє відбиття у творчості кожного поета. Адже саме здатність людини відчувати навколишню красу й гармонію життя й співвідносити з ними свої почуття й настрої роблять його поетом. А. С. Пушкін відкриває нам неповторну принадність рідної природи, змушує побачити й глибоко відчути її, тому що від цього багато в чому залежить моральний вигляд людини. Читаючи чудові вірші поета, ми занурюємо в надзвичайний мир пушкінської лірики: робимо подорож до моря, любуємося з висоти Кавказом, відпочиваємо в тихому сільському “пустельному куточку”, упорядковуючи свої думки й почуття, або мчимося по зимовій дорозі, чуючи віддалений дзенькіт дзвіночка…
Природа в поезії Пушкіна оживає перед нами у всій своїй чарівній красі. У Пушкіна все пори року прекрасні, але все-таки улюбленої часом у нього була осінь. У ній поета особливо торкає картина зів’янення природа, виконана сумуй
До кращих творів Олександра Сергійовича про осінь ставиться однойменний вірш “Осінь”, у якому він найбільше яскраво й повно виразив своє відношення до всіх пір року. Сприйняття природи в Пушкіна нетрадиційно й незвично. Не можна не посміхнутися, коли читаєш рядка, присвячені лету: Ох, літо червоне! любив би я тебе, Коли б не спека, так пил, так комарі, так мухи. Ми бачимо, що поет не любить літо
Але й весна йому не по вдачі: ..я Не люблю весни; Нудна мені відлига; сморід, бруд - навесні я хворий; Кров бродить; почуття, розум тоскою стиснуті. Суровою взимку я більше задоволений, Люблю її снігу; у присутності місяця Як легкий біг саней з подругою швидкий і вільний… И незважаючи на те, що весна завжди вважалася самою прекрасною порою, все-таки Пушкіну ближче осінь: И с кожної восени я розцвітаю знову; Здоров’ю моєму корисний російський холод; До звичок буття знову почуваю любов: Чредой злітає сон, чредой знаходить, голод; Легко й Радісно Грає в серце кров, Бажання киплять - л Снову щасливий, молодий… Поет порівнює цю пору року з нелюбимою дитиною в сім’ї або із приреченої на смерть сухотною дівчиною: Грає на особі ще багряний колір. Вона жива ще сьогодні, завтра немає. Ми бачимо, що тільки осінь здатна розбудити в Пушкіні поетичне натхнення, породити в його багатій творчій уяві рими, образи, звуки, мрії: И думки в голові хвилюються у відвазі, И рими легені, назустріч їм біжать, И пальці просяться до пера, перо allsoch. ru 2001-2005 до паперу, Мінута - і вірші вільно потечуть. Картини зимової природи з дивною майстерністю малює поет у вірші “Зимовий вечір”. Пушкіна передає нам особливий затишок теплого будинку, і відчуття щиросердечного комфорту ще більше підсилюється спогадами про найближчу людину далекого дитинства - няньці Орисі Родіонівні: Бура мглою небо криє, Вихри сніжні крутячи; Те, як звір, вона зав’є, То заплаче, як дитя, То по покрівлі ветхою Раптом соломою зашумить, То, як подорожанин запізнілий, До нас у віконце застукає. Читаючи ці рядки, мимоволі представляєш чудесний вечір - тихий і спокійний, незважаючи на те, що за вікном бушує хуртовина; камін, у якому тепліє вогонь, а також як би чуєш рядка улюблених казок і пісень, що злітають із вуст дорогого серцю людини. Але природа неповторна у своїй мінливості. Сліди вчорашньої непогоди зникають із настанням ранку (вірш “Зимовий ранок”): Під блакитними небесами Чудовими килимами, Блищачи на сонце, сніг лежить, Прозорий ліс один чорніє, И ялина крізь іній зеленіє, И річка під льодом блищить Пушкіна також не забуває й про принадність морозної ночі
Це видно з наступних рядків: Яка ночъ! Мороз тріскучий, На небі ні єдиної хмари; Як шитий полог, синій звід Майорить частими зірками. Але все-таки жодне з пір року не зачаровувало так Пушкіна, як осінь. Поет підкреслює багатство й різноманіття її фарб у період зів’янення, які при цьому здаються ще більше прекрасніше: Сумовита пора! очей очарованье! Приємна мені твоя прощальна врода - Люблю я пишне природи увяданье, У багрець і в золото одягнені ліси… У віршах Пушкіна про природу зауважуєш не тільки особливості сприйняття краси й відтінки смаків поета, але також і прояв таких моральних якостей, як вільнолюбство, гуманність, патріотизм. Доказом цьому може служити вірш “Село”, у якому перед читачем з’являється неяскрава, але чарівна картина природи середньої смуги Росії. Цей чарівний сільський пейзаж викликає почуття любові до рідної землі й до тих, хто на цій землі живе й трудиться: Я твій - Люблю цей темний сад З його прохолоддю й квітами, Цей луг, заставлений запашними скиртами, Де світлі струмки в чагарниках шумлять… Вся ця типово російська краса й спокій “пустельного куточка” змінюють ліричного героя, змушуючи його отрешиться від суєтного миру
У добутку звучить гарячий заклик до волі. Адже воля - саме коштовне, чим може володіти людина. Отже, ми бачимо, що природа в А. С. Пушкіна - це чарівний мир, наповнений чарівними звуками, але крім цього, ще й могутня стихія життя, що будить у людині найкращі якості - патріотизм, волелюбність, милосердя, мудрість
Збережи - » Російська природа в лірику А. С. Пушкіна . З'явився готовий твір.