“Дві постаті, які діють разом і контрастують одна з одною, - комічні й напівкомічні - це древній і досі живий мотив фарсу, карикатури, цирку, кіно: худий і довгов’язий, низенький і товстий, хитрий і глупий, господар і слуга, освічений і поважний, невчении і простуватий і найрізноманітніші комбінації - все це було в різних країнах, у різних культурах, у різних комбінаціях і переплетеннях. А Сервантес створив єдине в своєму роді

- дещо бездоганне”, - так відгукувався Е. Ауербах про творчу знахідку Сервантеса.

Чому його вважають геніальним вже за те, що сторінками його роману Дон Кіхот йде не сам, а поряд із Санчо Пансою? До сьогоднішнього дня не вщухають суперечки щодо того, чи слід сприймати Дон Кіхота і Санчо Пансу антиподами. Варто прислухатися до думки тих дослідників творчості Сервантеса, які вважають, що Дон Кіхот вибрав собі у зброєносці людину, яка схожа на нього або ж певною мірою його доповнює. Навіщо Дон

Близькість між господарем і слугою підтверджується й тим, що Санчо Панса проявляє гнучкий, глибокий і гострий розум і підноситься до вершин ренесансних поглядів на людину і її місце в житті. Він здатний мислити і діяти як справжній мудрець, нерозривно пов’язаний з основами народного світосприйняття. Під час свого недовгого губернаторства він діє відповідно до поглядів таких мислителів, як Томас Мор і Томазо Кампанелла.

Пара героїв, які взаємодоповнюють одне одного, пізнають світ зі взаємокорегуючих позицій, - одне із найбільших відкриттів Сервантеса. Достатньо порівняти перші п’ять розділів, у яких Дон Кіхот мандрує сам на сам зі своїми одноманітними думками, з наступними, насиченими діалогами зі зброєносцем, щоб зрозуміти геніальність інтуїції Сервантеса. Дон Кіхот і Санчо Панса схожі з тими казковими персонажами, які потрібні одне одному, тому що один із них зрячий, але безногий, вав іншого, сліпого, є ноги. Так і Дон Кіхот необхідний Санчо, а Санчо -Дон Кіхоту, тому що перший бачить тільки те, що всередині нього, а другий - лише те, що поза ним. І Сервантес дав їх один одному в супутники. Селянин, який супроводжує свого господаря, розвінчує маніакальну діяльність Дон Кіхота і безплідність його книжкових фантазій, водночас саме він відчуває гуманістичний бік сподівань і вчинків господаря, який вболіває душею за все людство.