“Євгеній Онєгін” писався Пушкіним близько 8 років. Це були роки теперішньої творчої зрілості поета. В 1831 році він нарешті був кінчений і в 1833-м вийшов у світло. У творчості Пушкіна “Євгеній Онєгін” займає, мабуть, центральне місце. Це його самий великий художній твір, що зробив найбільш сильний вплив на долю всієї російської літератури.

Роман охоплює події з 1819 року по 1825 рік: від закордонних походів російської армії після розгрому Наполеона до повстання декабристів. Це були роки розвитку російського суспільства часу правління пануючи Олександра I. У романі переплетені історія й сучасні поетові події. Сюжет простий і добре відомий. У центрі добутку - любовна інтрига. А головною проблемою є вічна проблема почуття й боргу. Герої - Євгеній Онєгін, Тетяна Ларіна, Володимир Ленский, Ольга становлять дві любовні пари. Але всім їм не дано судьбою стати щасливими.

Тетяна відразу полюбила Онєгіна, а він зумів полюбити її тільки після глибоких потрясінь, що происшли в його охолодженій душі. Але, незважаючи на те, що вони люблять один одного, вони не можуть стати щасливими, не можуть з’єднати свою долю. У цьому винуваті як зовнішні обставини, так і власні їхні помилки, їхнє невміння знайти правильний шлях у житті. Над глибокими причинами цих помилок змушує Пушкін міркувати свого читача.

Разом з тим він чітко показує, як згубна те середовище, та обстановка, що сформувала такі характери, що зробила нещасними цих по суті або по своїх задатках прекрасних, розумних і шляхетних людей.

На просту сюжетну лінію роману нанизана безліч картин, описів, показана безліч живих людей з їхньою різною долею, з їхніми почуттями й характерами. У Пушкіна все це “собранье строкатих глав, напівсмішних, напівсумних, простонародних, ідеальних” показувало епоху…

Яка ж головна думка, головна ідея “Євгенія Онєгіна”? Вона полягає в тому, що щасливо можуть жити лише люди мало думаючі, мало знаючі, у яких немає прагнень до високого, духовному. Люди із чуйною високою душею приречені на страждання. Вони або гинуть, як Ленский, або змушені нудитися “у бездіяльності порожньому”, як Онєгін, або мовчачи страждати, як Тетяна