Зміст роману визначилося не відразу, і первісний задум, в осно-ву якого був покладений історичний факт участі в повстанні Пугачова гвар-дейского офіцера Шванвича, перетерпів майже повну зміну. Сюжет «Капитан-ской дочки», що сполучив історичне з-буття - повстання Пугачова - із хронікою однієї дворянської сім’ї, зложився лише в 1834 році, після подорожі Пушкіна на Волгу й Урал і закінчення «Історії Пугачі-Ва». У листопаді 1836 року роман з’явився на сторінках «Сучасника».

Незважаючи на невеликий обсяг, «Капитан-ская дочка» - добуток широкого тема-тического охоплення. У ньому знайшли яскраве отраже-ние життя народу, образи селян і каза-ков, поміщицький побут, губернське суспільство й життя загубленої в степах міцності, лич-ность Пугачова й двір Катерини II. У романі виведені особи, що представляють різні шари російського суспільства, що розкривають вдачі й побут того часу. «Капітанська доч-ка» дає широку історичну картину, ох-ватывающую росіянку дійсність эпо-хи пугачевского повстання.

Проблематика «Капітанської дочки» непро-бычайно гостра й різноманітна. Положення й вимоги народу, взаємини поміщиків і селянства й проблеми го-сударственной внутрішньої політики, кре-пісне право й морально^-побутові сторо-ны життя дворянства, обов’язку дворян-ства перед народом, державою й своїм станом - такі основні питання, підняті Пушкіним у романі. Найважливішим з них є питання про історико-політичний зміст і значення селянського повстання.

Історичний роман про XVIII століття, разом з тим є політичним романом 1830-х років. Зображення боротьби народу із дворянством - селянське восста-ние - дано в «Капітанській дочці» у наибо-леї розгорнутому виді. Протиріччя внут-ри самого дворянства залучають внима-ние в набагато меншому ступені. Пушкіна прагне розкрити й показати всю сово-купность явищ, пов’язаних з повстанням селянства. Широке поширення руху, його причини, джерела й початок повстання, його хід, соціальний і нацио-нальный склад учасників руху, ря-довая маса повсталих і її вождів, рас-права з поміщиками й відношення повставши-ших до мирних жителів, психологія кресть-янских мас, політика дворянської монар-хии й дворянська розправа із крестьянст-вом - все це відбито в романі.

Соціальну спрямованість руху, ненависть народу до дворянства Пушкін, не-дивлячись на цензуру, показує досить чітко. У той же час він розкриває й іншу сторону пугачевского руху - властивим учасникам повстання гуманність по отно-шению до «простого народу». При узятті Біло-Горянської міцності козаки розтаскують тільки «офіцерські квартири». Страшний гнів самого Пугачова на Швабрина, угнета-ющего сироту з народу (Машу Миронову). І в той же час автор розповідає в « Про-Пущеній главі»: «Начальники окремих ^загонів, посланих у погоню за Пугачі-Вым… самовладно карали й винуватих, і безвинних». Пушкіна був безсторонній, малюючи історично вірну картину кресть-янского повстання, показуючи чисто фео-дальные методи розправи із кріпаками. Те, що селяни при першому наближенні пугачевских загонів мгновен-але «п’яніли» від ненависті до поміщиків, по-казано Пушкіним разюче вірно.

Народ, зображений в «Капітанській дочці», не безлика маса. Зі свойствен-ным йому художнім лаконізмом Пуш-Кин індивідуалізоване показував кре-пісне селянство. Він не малював при цьому картини повсякденного життя кресть-янства, їхнього побуту. На першому плані стояли ті-ми повстання й розправи з поміщиками, тому образи селян Пушкін індивідові-ализировал в аспекті їх політичного з-знання, їхні відносини до поміщиків і до Пуга-Чеву як вождеві руху.

Політична свідомість повсталого кре-стьянства Пушкіна характеризує як сти-хийное. Типовою стороною, основою цієї свідомості є, однак, виразне по-нимание кожним учасником руху його соціальної спрямованості. Пушкіна дуже ясно показує це в сцені приїзду Гріні-Ва в Бердскую слободу. Вартові кресть-яні захоплюють Гринева й, не замислюючись про причини дивного явища, яким їм повинен був здатися добровільний при-езд офіцера до Пугачова, не сумніваються в тім, що «зараз» або на «світлі божому», але «панотець» накаже повісити дворяни-на-помещика. Але це типове з різною силою логіки й дії з’являється в бердского вартового, у мужичка на заставі в «Пропущеній главі», в Андрюшки - зем-ского, у білогірських козаків, у найближчих помічників Пугачова. Пушкіна показує різні щаблі цієї свідомості й, таким чином, домагається індивідуалізації образів. Разом з тим створюється і єдиний образ повсталого народу.

У зображенні Пушкіна народ - стихій-ная, але не сліпа, що не міркує сила. Хоча свідомість його незрело, народ не віск, з якого керівники ліплять те, що їм завгодно. Зображення народу як пасивної маси, покірної своїм дворянським руково-дителям, було дано, наприклад, в историче-ском романі сучасника Пушкіна, літі-ратора Загоскина. Пушкін, навпроти, поки-зывает, що відношення народу до Пугачова є результат розуміння народною масою соціальної, антикріпосницької направ-ленности повстання. Образ народу й образ його вождя зливаються в романі воєдино, від-ражая історичну істину.

Пушкін підкреслював відсутність идеализа-ции, реалістичність у зображенні Пугачі-Ва, художню й історичну вір-ность образа. Образ Пугачова розкритий у всій складності й суперечливості його лич-ности, що сполучає в собі якості выда-ющегося людини, керівника масового народного руху з рисами лихого быва-лого козака, чимало побродившего по світлу. Перша й головна риса пушкінського Пугачі-Ва - його глибокий зв’язок з народом. Подлин-Ный реалізм проявляється у всій силі в ти-пичном протиставленні відносини дворянства й народу до Пугачова.

У мотиві «заячого тулупчика» деякі критики бачили чисто формальний прийом удалого розгортання сюжету. Несомнен-Але, що цей мотив глибоко змістовний, розкриваючи в образі Пугачова риси природ-ного шляхетності й великодушності.

Шляхетність і гуманність Пугачова про-тивопоставлены жорстокості й егоїзму « про-свещенного» дворянина Швабрина. Образ Пугачова розкривається у взаимоотношени-ях із Гриневым. Досить повно автор внески-вает у подання Гринева про Пугачова офіційне трактування вождя селянського повстання: викинув, лиходій, душогуб. На всьому протязі роману Пушкін показує об-ратне - гуманізм Пугачова, його спосіб-ность до прояву милосердя й справед-ливости стосовно добрих і чесних людей. Це аж ніяк не було ідеалізацією селянського вождя. Пушкіна цікавила діяльність Пугачова як проводиря повстання. Пушкінський Пугачов обдарований, та-лантлив як воєначальник, протипоставлений у цьому плані бездарному й боягузливому орен-бургскому губернаторові.

Багато разів у романі Пушкін підкреслює допитливість, розум, тямущість Пугачова, від-сутствие в ньому чорт рабської приниженості. Всі ці риси розкривають вигляд справді-го Пугачова. Для Пушкіна вони виражали разом з тим національний характер русявий-ского народу.

Але при всім при тім в образі Пугачова і його найближчих соратників показанаі й сла-бость рухи, його політична незре-лость. Монархічна форма політичної програми Пугачова, весь його образ пануючи-панотця коренився в настроях самого народу, у його сподіванні «народного царя». Пу-Гачеву властива недовіра й недобра-желательство до всякому «панові». Добро-Душие й простосердість Пугачова - також риси характеру народного. Провідне в цьому образі - велич, героїзм, настільки імпонуючому Пушкіну. Це виражено символи-ческим образом орла, про яке говорить казка, образом, у якому Пушкін покази-вает і трагізм долі Пугачова.

Деякими характерними для частини кре-пісного селянства рисами й особеннос-тями Пушкіна наділяє Савельича. Це тип, у якому відбилася одна зі сторін крепо-стнической дійсності, що обез-личивала селянина.

В образі Швабрина зображені типичес-кие риси «золотий» дворянської молоді єкатерининського часу, що сприйняла вольтер’янство тільки як підстава для цинічного скептицизму й для чисто эгоис-тичного й грубо епікурейського відношення до життя. У характері й поводженні Швабрина втримуються й риси того авантюристическо-го дворянського офіцерства, що осуще-ствляло двірський переворот 1762 року. Він виконаний байдужості й презирства до про-стому й чесному мелкослужилому люду, почуття честі в ньому розвинено дуже слабко. Зовнішня освіченість і блиск з’єднай-лисій у Швабрине із внутрішньою моральною спустошеністю.

Велике значення в ідейному змісті роману має образ Катерини II. Малюючи про-раз Катерини Н, Пушкін розкриває той зв’язок, що реально існувала меж-ду «казанською поміщицею» і широкими кру-гами дворянства. Цей зв’язок показується за допомогою такої деталі, як висока оцен-ка Катериною особистості капітана Мироно-Ва. У зміні особи Катерини при читанні прохання про помилування Гринева, дружив-шего з Пугачовим, у її холодному, спокой-ном відмові розкривається нещадність цариці до народного руху. Не викриваючи Катерину прямо, Пушкін просто намалював образ самодержиці саме як «казанської поміщиці», історично правдиво. Пушкіна показав, що було дійсно сущест-венним у політику Катерини II у момент пугачевского повстання й у її відношенні до повсталим.

Pages: 1 2