Іди у вогонь за честь вітчизни… Н. Некрасов. Поет і громадянин Ставши твір з аллсоч. ру © 2005 поетом селянської революції, Некрасов вніс (”нове слово” у російську поезію. Він не тільки продовжив, j але й розвив традиції цивільного служіння поезії, вос-I кресил її бойовий, закличний до активної боротьби дух. I Певним і чітким вираженням цивільної позиції Некрасова є його вірш “Поет і граж-I данин”. Читаючи першу частину вірша, ми бачимо, що вона | носить побутовий характер

Розмова відбувається в будинку Поета й поки що складається з коротких фраз і реплік. З бесіди видно, що Громадянин добре розуміє ситуацію громадського життя: У кому почуття боргу не охолонуло, Хто серцем непідкупно прямий, У кому дарованье, сила, влучність, Тому тепер не повинне спати… Він вірить у Поета, жадає від його активних дій: Прокинься: громи пороки сміло… Однак Поетові не потрібні неприємності й він упевнений, що будь він “небагато поумней”, те взагалі “пера б не взяв у руки!” Суперечка між Поетом і Громадянином - це ідейна суперечка про життєву позицію не тільки поета, але й кожного людини

Зовсім інший характер носить друга частина вірша. Можна помітити, що довгі діалоги персонажів наповнені глибоким змістом. Громадянин чітко розуміє роль поезії тепер, добре усвідомлює сенс життя й діяльності теперішнього громадянина. Він порівнює сучасне життя суспільства з ніччю, …

яку тепер Ми доживаємо боязко, Коли вільно нишпорить звір, А людина бреде лякливо… Це час затишку, коли все сховалися по кутах, усе не діють, навіть “гроза мовчить” і вітер “ледь коливає вітрила”. Громадянин шкодує, що занадто мало в країні “гідних громадян”: Ах! буде з нас купців, кадетів, Міщан, чиновників, дворян, Досить навіть нам поетів, Але потрібно, потрібно нам громадян! Повставши проти багатих, брехливих, хитрих, себелюбних людей з ледачою й полохливою душею, Громадянин призиває Поета звернути серце до “могутнього ідеалу”: Він, як свої, на тілі носить Всі виразки батьківщини своєї. Рішуче відкидаючи логікові “богатых словом, справою бедных”, Громадянин призиває Поета: Будь громадянин!

служачи мистецтву, Для блага ближнього живи, Свій геній підкоряючи почуттю Любові, Що Всеобіймає… Навіть загибель “за убежденье, за любов” не страшна, оскільки життя буде прожита “не даром”. Уважаючи, що завдання Поета - освітити шлях народу, а не “лінивців вуха тішити й бури гуркіт заглушати”, Громадянин вірить у його високе призначення: Поетом можеш ти не бути, Але громадянином бути зобов’язаний. Яскравий образ Громадянина встає перед нами в цій частині вірша

Він - теперішній патріот, борець за щастя народу, революціонер і мислитель одночасно. Третя частина - заключний монолог Поета, у якій розкривається весь драматизм його долі в умовах гноблення, відсутності волі. Поет згадує час, коли він “чесно ненавидів” і “чесно любив”, але його творчість назвали “чорним наклепом”, і йому Довелося скласти смиренно руки Иль поплатитися головою…

И Поет внутрішньо гине, перестаючи бути громадянином, “син хворого хворого століття”. Але він прекрасно розуміє, що його Муза може повернутися, воскреснути тільки тоді, коли він знову присвятить свою творчість служінню вітчизні. Добуток висвітлює дві сторони однієї проблеми: з одного боку, це високі почуття й думки Громадянина, з іншої, розкриття сутності людини, що отступили від боргу, від служіння вітчизні й народу

Тут відбита духовне життя, ідеї, почуття Поета. Я думаю, що призначення Поета - обертати своє мистецтво до тих, кому воно може допомогти й урятувати, висвітлювати шлях шукаючої. Саме тоді Поет стане Громадянином, і його творчість буде не тільки актуальним, але