От переді мною лежить книга Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання». Автор зачіпає в цьому добутку багато роблем, але сама головна з них - проблема моральності. Достоєвський стосується цієї проблеми в багатьох своїх добутках, але найбільший розвиток ця проблема одержала саме в «Злочині й покаранні». Можливо, саме цей добуток змушує багатьох задуматися над своїми вчинками

Тут, у цій книзі, ми зустрінемо багато різних людей, але, мабуть, сама відкрита, чесна й добра - це Соня Мармеладова. Ця дівчина з нелегкою долею. Рано пішла з життя мати Соні, батько женився на іншій жінці, у якої є свої діти. Нестаток змусив Соню заробляти гроші низьким способом: вона змушена йти на панель. Здавалося б, після такого вчинку Соня повинна була б озлитися на мачуху, адже вона практично змусила Соню заробляти гроші таким способом. Але Соня простила її, більш того, вона щомісяця приносить гроші в будинок, у якому вже не живе. Соня змінилася зовні, але душа її залишилася колишньою: кристально чистої. Соня готова пожертвувати собою заради інших, а це може далеко не кожний. Вона могла б жити «духом і розумом», але повинна годувати сім’ю. І доводить її бескористность от цей учинок

Соня не засуджувала людей за вчинки, не засуджувала ні батька, ні Раскольникова. Смерть батька залишила глибокий слід у душі Соні: «З-під цієї… капелюшка визирало худе, бліде й перелякане личко з розкритим ротом і нерухливими від жаху очами». Соня любила батька, незважаючи на всі його недоліки. Тому несподівана смерть його була великою втратою в житті Соні

Вона розуміє й переживає разом з людьми їхній біль. Так, вона не засудила Раскольникова, коли він зізнався їй у доконаному злочині: «Та раптом взяла його за обидві руки й схилила до плеча голову. Цей короткий жест навіть уразив Раскольникова здивуванням, навіть дивно було: як? ні найменшої відрази, ні найменшої огиди до нього, ні найменшого здригання в її руці!» Соня зрозуміла, що, убивши бабу-процентщицу, Розкольників убив і себе. Звалилася його теорія, і він у розгубленості. Сонечка, що щиро вірить у Бога, радить йому помолиться, покаятися, поклонитися землі. Розкольників розуміє, що Соня - виняткова людина: «Юродивая, юродивая!» На що Соня йому відповідає: «Так адже я… безчесна… я велика грішниця».

Їй не на кого сподіватися, не від кого чекати допомоги, тому вона вірить у Бога. У молитві Соня знаходить заспокоєння, так потрібне її душі. Вона не судить людей, тому що тільки Бог має на це право. Але вона не нав’язує віру насильно. Вона хоче, щоб Розкольників прийшов до цьому сам. Хоча Соня наставляє й просить його: «Перехрестися, помолись хоч раз». Вона любить цієї людини й готова поїхати з ним навіть на каторгу, тому що вірить: Розкольників зрозуміє свою провину, покається, почне нове життя. Життя разом з нею, із Сонею. Любов і віра надають їй сили в будь-яких випробуваннях і труднощах. І саме її нескінченне терпіння, тиха любов, віра й бажання допомогти коханій людині - все це разом дало можливість Раскольникову почати нове життя

Для Соні й для самого Достоєвського властиве співчуття людини людині. Розкольників учить Соню сміливості, мужності. Соня вчить його милосердю й любові, прощенню й співчуттю. Вона допомагає йому знайти шлях до відродження душі, але й сам Розкольників прагне до цього. Тільки на каторзі він розуміє й приймає віру й любов Соні: «Хіба можуть її переконання не бути тепер моїми переконаннями? Її почуття, її прагнення принаймні…» Зрозумівши це, Розкольників стає щасливим і робить Соню щасливої: «Він знав, какою бесконечною любов’ю надолужить він тепер всього її страждання». Соні щастя дається в нагороду за її страждання. Соня - ідеал Достоєвського. Тому що тільки високоморальна людина, щирий і люблячий, може бути ідеалом. Соня несе із собою світло надії й віри, любові й співчуття, ніжності й розуміння - от таким повинен бути людина, на думку Достоєвського. И я с їм повністю згодна

Всі вчинки героїні дивують своєю щирістю, відкритістю. Вона не робить нічого для себе, усе заради когось: мачухи, нерідних братів і сестри, Раскольникова. Образ Соні - образ щирої християнки й праведниці. Найбільше повно він розкривається в сцені визнання Раскольникова. Тут-Те ми бачимо Сонечкину теорію - «теорію Бога». Дівчина не може зрозуміти й прийняти ідей Раскольникова, вона заперечує його піднесення над усіма, зневага до людей. Їй чужо саме поняття «незвичайна людина», так само як неприйнятна можливість переступити «закон «Божий». Для неї все - рівно, усі стануть перед судом Всевишнього. На її думку, немає тої людини на Землі, який би мав право засуджувати собі подібних, вирішувати їхню долю. «Убивати? Убивати-Те право маєте?» - викликнула обурена Соня. Для неї всі люди рівні перед Богом

Так, Соня теж злочинниця, як і Розкольників, вона також переступила моральний закон: «Ми разом прокляті, разом і підемо», - говорить їй Розкольників, тільки він переступив через життя іншої людини, а вона- через свою. Соня призиває Раскольникова до каяття, вона згодна нести його хрест, допомогти прийти до істини через страждання. У нас не викликають сумніву її слова, читач упевнений у тім, що Соня піде всюди за Раскольниковим, скрізь і завжди буде разом з ним. А навіщо, навіщо їй це треба? Їхати в Сибір, злидарювати, страждати заради людини, що з тобою сухий, холодний, відкидає тебе. На це могла піти тільки вона, «вічна Сонечка», з добрим серцем і бескористною любов’ю клюдям.

Її люблять і шанують усе: і Катерина Іванівні, і її діти, і сусіди, і каторжники, яким Соня безоплатно допомагала. Читаючи Раскольникову Євангеліє, легенду про відродження Лазаря, Соня будить у його душі віру, любов і каяття. «Їх воскресила любов, серце одного містило нескінченні джерела життя для серця іншого». Родіон прийшов до тому, до чого призивала його Соня, він переоцінив життя і її сутність, про що свідчать його слова: «Хіба можуть її переконання тепер не бути моїми переконаннями? Її почуття, її прагнення принаймні…»

Створивши образ Соні Мармеладовой, Достоєвський створив антипод Раскольникову і його теорії (добро, милосердя, що протистоїть злу). Життєва позиція дівчини відбиває погляди самого письменника, його віру в добро, справедливість, всепрощення й смиренність, але, насамперед, любов до людини, яким би він не був