Росіянку літературу завжди відрізняла невигубна спрага дозволу актуальних суспільних проблем. Кращі письменники почували себе носіями істини, проповідниками, учителями життя. Відповідно й герої їхніх добутків- це “герої світогляду”, люди, що шукають зміст буття, що сповідають якусь ідею. У центрі уваги російських письменників виявляється людина з допитливим розумом і неспокійним серцем. Він створює теорії, прагнучи пояснити життя, але найчастіше стає заручником і жертвою своєї ідеї, страждаючи від неможливості її реалізувати або поступово переконуючись у її неспроможності. Саме такий тип героя представлений у романах И. Тургенєва “Батьки й діти” і Ф. Достоєвського “Злочин і покарання”.

И той і іншої вміли не тільки вгадати насущні ідеї свого часу, але й пророчити їхнього наслідку. И. Тургенєв в образі Базарова втілив нової людини, героя часу, нігіліста. Базарів упевнено ниспровергает авторитети й сповідає тільки користь і досвід

Він належить епосі бурхливого розвитку природничих наук і збирається саме їм присвятити своє життя. Базарів не сумнівається, що природа - це “майстерня, а людина в ній працівник”, що любов - це примха й нісенітниця, що поезія й мистецтво можуть цікавити тільки “відставних” людей. Доти, поки герой не зіштовхується зі справжніми, глибокими людськими почуттями, йому легко залишатися непохитним і переконаним. Однак письменник готовить для ідей героя серйозні випробування. Приїжджаючи в Марьино вже в перший раз, Базарів особисто зіштовхується з “батьками”, не тільки з їхніми теоріями й поглядами, але й з масою життєвих деталей і ситуацій

Базарів попадає до “феодалів”, але вони-те живі люди й він змушений зважати на них, хоча зовні й твір з аллсоч. ру © 2005 виходить переможцем у всіх суперечках. Самим же сильним потрясінням для Базарова стає любов до Одинцової. Це сильно похитнуло його погляди й логічні установки

Базарів виявляє романтика в собі самому, хоча й намагається “не рассиропиться”. Зовсім по-іншому тепер веде він себе в Марьино, по-іншому оцінює життя й людей. Положення героя стає болісним

Перебороти любов не допомагає й спроба зануритися в знайому й улюблену роботу. Медицина, у яку Базарів вірив беззастережно, як це ні парадоксально, стає причиною смертельного зараження. Свій земний шлях герой закінчує в рідному гнізді, відбувається повернення блудного сина, що зумів мужньо визнати помилковість своїх ідей і гідно зустріти смерть

Базарів пройшов через страждання, перетерпів драму від розбіжності переконань і різноманіття самого життя. Він непохитно переніс всі випробування, але нерозв’язним для нього залишилося питання: “ чиПотрібне я Росії?” Не менш трагична доля Р. Раскольникова, героя роману Ф. Достоєвського “Злочин і покарання”.

Письменника особливо хвилювали століття теорії, що з’явилися в шістдесятих роках XIX, “надлюдини”, що має право на злочин. Автором і захисником подібної ідеї стає Розкольників. Бідність, приниження, уражене самолюбство, спостереження над життям оточуючих людей, що розкриває картину насильства й несправедливості одних, убогості й страждання інших, - все це викликає в героя поглиблену роботу думки

Розкольників уважає підлістю смиренність із таким життям. На жорстокість миру він відповідає своєю теорією. Розкольників ділить мир на “владик” і “тварин тремтячих”.

Для перших не діють закон і мораль більшості. “Незвичайні” люди мають право на “кров по совісті”. Злочин Раскольникова - це експеримент над собою з метою перевірити, до якої касти належить він сам. Правда, герой придумує для себе рятівний обман, урівноважуючи нелюдськість свого вчинку думкою про порятунок тисяч нещасних. Однак ця ідея зазнає поразки вже в момент здійснення: Розкольників убиває Лизавету, одну з тих, заради кого і йшов на злочин

Зробивши вбивство, герой випробовує жах, потрясіння, відчуження від близьких і відраза до себе. Але, зневірившись у собі, він продовжує вірити у свою “ідею” навіть після самовикриття. Тільки на каторзі, коли Розкольників згадує свій сон про трихін, що роблять людей біснуватими й що змушують знищувати один одного, герой розуміє, які дивовижні наслідки міг мати реалізація його ідеї. Достоєвський закінчує роман воскресінням душі Раскольникова, що відкрилася для бога й любові. Герой урятований ще при житті, і в цьому головна заслуга жертовного служіння Соні Мармеладовой.

Поруч із Базаровым не виявилося людини, що зміг би підтримати його у важку мінуту, тому результат його шукань не настільки оптимістичний, як у Раскольникова. Незважаючи на різницю фіналів, в обох романах затверджується та сама думка. Життя складніше будь-яких теорій, усе в них передбачати неможливо, а тому вони ще більш небезпечні, оскільки їхні наслідки непередбачені. Служіння “ідеї” стає руйнівним для людини, а заможність особистості виміряється вмінням гідно переборювати омани