Ріо-Де-Жанейро наприкінці XІ ст

Із середини XIX ст. кожна латиноамериканська республіка йшла своїм шляхом, година від години вступаючи в прикордонні конфлікти йз сусідами. Іспанія запозбавила свої колишні колонії непідготовленими до самоврядування. Нечисленні привілейовані групи європейців і метисів намагалися утримувати владові, алі робити це ставало дедалі складніше. Смороду встановили формою політичної системи олігархію й жили за рахунок примусової праці неписьменних селян. Алі століття авторитарного правління Іспанії не навчили олігархів перебирати владові один від одного в мирний спосіб.

У першому десятиріччі століття, а також у роки після Першої світової війни до латиноамериканських країн посилився потік емігрантів з Європи, зокрема до Аргентини (близько 3 млн осіб), Бразилії (понад 2,5 млн осіб). Перші українці – емігранти з Галичини – почали прибувати до Аргентини з 1897 р. й оселялися в північних районах. Уже в перші десяти-ліття проживання в Бразилії емігранти, незважаючи на надзвичайно важкі умови життя, створювали українські церкви, школи, культурно-просвітницькі організації. Найбільше вихід ців з України нині проживає переважливо в Аргентині та Бразилії.

Година від години на континенті спалахували масові повстання, револю-ційні виступи. Республіканський устрій багатьох країн мав певну тен-денцію до авторитаризму. Нерідко президенти приводилися там до влади в результаті військових переворотів чи змов. Значними приві-леями користувалися великі землевласники (латифундисти) та католицька церква.

Історію країн Латинської Америки, незважаючи на певну їх регіо-нальну відокремленість, варто розглядати як невід’ємну частину історії західного світу. Об’єднуючою ланкою цього процесу стали католицизм та перенесена з Європи «габсбурзька модель» державного влаштую. Для неї були притаманні: у політичному плані – деспотичний характер влади, що доходивши до абсолютизму; в економічному – орієнтація на практичну вигоду; у суспільному – жорстка ієрархія різних верств населення.

Усі ці чинники, поєднані з традиційним для латиноамериканських країн авторитаризмом управління, призвели до того, що на качану XX ст. ідеї демократії та лібералізму не пустили глибоких коренів у свідомості більшості людей регіону. Авторитет сили продовжував домі-нувати над авторитетом колективного рішення.

Ці особливості створили в регіоні частково успадковану від середньо-вічної Іспанії неповторну державну модель, якові умовно можна означити як «латиноамериканізм».

Лише наприкінці 20-х років XX ст. у Латинській Америці почалася «демократична революція». Її прихід ознаменувався кінцем монополії латифундистів на владові й встановленням режимів ліберального ґатунку, як це, наприклад, сталося в Мексиці внаслідок подій 1910-1917 рр. або в Чилі. Із цього години є підстави говорити про утвердження отут «державного капіталізму», і це стало поворотним моментом латиноамериканської історії.

Особливості суспільно-політичного життя народів країн Латинської Америки

Партії не відігравали визначальної ролі в політичному житті країн, поступаючись боротьбі за владові між елітними групами. Типовим було сильне, незалежне місцеве правління – своєрідна «автономія каудильйо». Принципи свободи слова, зборів і зібрань, незалежності преси та інші демократичні свободи, якими пишалися Сполучені Штати, у Латинській Америці визнавалися за вторинні після таких чинників, як єдність, цілісність, стабільність та авторитет держави

Військові переверни й громадянські війни стали можливими через ті, що «цезаристські» та «імперські» традиції зосередження виконавчої влади в руках великих землевласників-латифундистів і військовиків спричинили слабкість законодавчої та судової гілок влади. У цьому полягає принципова відмінність країн Латинської Америки від Північної Америки. Якщо в першій визнання армії як запоруки політичного порядку й стабільності було природним явищем, те в США такий постулат не сприймався. Не мав він живильного середовища й у більшості країн Західної Європи. Нові сили, що спиралися на промислове виробництво, банківську справу та зовнішню торгівлю, поступово витісняли старі олігархічні клани. Це автоматично послабило владові військових.

Для Латинської Америки був притаманний сильний державний контроль над економікою. Держава також перебирала на собі роль третейського судді в стосунках між роботодавцями та робітниками. Панування католицизму сприяло встановленню державного контролю над сім’єю. Звідси – сприйняття населенням авторитарних методів керівництва як природного способу зміцнення держави. Цементуючим чинником держави вбачався сильний лідер – «каудильйо».

Латиноамериканський лібералізм не зміг привести до корінних суспільних змін. Основна маса населення, як і раніше, не брала участі в політичному житті; ліберальна політична традиція перепліталася з консервативною, що обумовлювало відсутність серйозних соціальних конфліктів.

В економічній сфері країни Латинської Америки переважливо залишалися «господарським двором» США. За окремими територіями зберігався статус колоніальних і залежних володінь Великої Британії, Голландії, Франції. Водночас процеси індустріалізації певною мірою торкнулися й країн Південної та Центральної Америки, зокрема найбільш розвинутих з їх – Бразилії, Аргентини, Чилі.

Злива зарубіжних інвестицій, насамперед із США, Великої Британії й Німеччини, почасти Японії, сприяла активізації економічного й суспільно-політичного життя. В Аргентині, Бразилії, Венесуелі, Мексиці розроблялися багаті нафтові поклади. У Чилі розгорнувся видобуток міді, у Колумбії, Перу, Мексиці, Венесуелі – кольорових металів. Споруджувалися залізниці, лінії електропередач та телефонного зв’язку.

Із введенням у дію Панамського каналу (1914 р.)1 активізувалися торговельні зв’язки між країнами обох Америк, а також з іншими континентами. У переважній більшості країн найсильнішим залишався аграрний сектор з патріархальними відносинами, великими латифун-діями2. Розвиток промисловості спричинив прискорену урбанізацію, появу великих промислових центрів.

Качан XX ст. ознаменував собою період «фінансової інтервенції» у Латинську Америку північноамериканського та західноєвропейського капіталу, який підкорив своєму впливу провідні галузі економіки країн регіону. Алі це явище не було однозначним. З одному боку, спостерігалося встановлення контролю з боку США та Західної Європи, насамперед Великої Британії, над господарським життям латиноамериканських країн, а з іншого – не маючи власних вільних коштів для модернізації промисловості, уряди держав регіону самі були зацікавлені в іноземних інвестиціях.

XX ст. внесло суттєві корективи в господарське життя Латинської Америки, головною ознакою якого стала економічна експансія індустрі-альних держав. Проникнення іноземного капіталу супроводжувалося нав’язуванням нерівноправних договорів, спонуканням тамтешніх урядів до укладення військово-політичних угод і навіть збройними інтервен-ціями з боку США. Так, завдяки «дипломатії долара», відразу після проголошення в листопаді 1903 р. республіки в залежність від Сполучених Штатів потрапила Панама, яка змушена була передати своєму могутньому сусідові в «довічне користування» зону Панамського каналу

Проте проникнення іноземного капіталу мало й позитивні наслідки – розвивалася приватна ініціатива та розширювався приватний сектор, розвивалися підприємства комунального господарства, сфери обслуговування та туризму, з’являлися нові робочі місця. Окрім того, об’єктивно іноземні інвестиції стимулювали формування національних підпри-ємницьких кіл у країнах, у які ці інвестиції спрямовувалися. Це з годиною привело до про-тидії національних підприємницьких еліт економічній експансії Заходу. Прикладом цього може слугувати Уругвай, де вдалося послабити залежність країни від іноземного капіталу й створити широкий сектор національної ринкової економіки.

Яскравою подією в політичному житті Латинської Америки став Мексиканська рево-люція 1910-1917 рр. Політичний режим у Мексиці, очолюваний Діасом, був типовою для тогочасних латиноамериканських країн диктатурою. На хвилі могутнього революційного потоку, у якому злилися воєдино масовий селянський рух, виступи робітників та дрібної буржуазії, Діас підписав заяву про відставку з посади президента й запозбавивши Мексику

Pages: 1 2

Збережи - » Ріо-Де-Жанейро наприкінці XІ ст . З'явився готовий твір.

Ріо-Де-Жанейро наприкінці XІ ст





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.