В "Ревізорі" Гоголь задумав посміятися на тим, що "дійсно гідно осміяння загального". Гоголь визнавався, що в "Ревізорі" він вирішив "зібрати в одну купу все дурне в Росії, всі несправедливості". В 1836 р. комедія була поставлена на петербурзькій сцені й мала величезний успіх. Комедія Гоголя, що торкнулася живі питання сучасності, викликала самі суперечливі відгуки. Реакційні кола боялися впливу комедії на суспільну думку. Вона мала політичний сенс. Передові, кола сприйняли "Ревізора" як грізне обвинувачення миколаївської Росії. Гоголь створив глибоко правдиву комедію, перейняту гострим гумором, що викривав бюрократичну систему кріпак Росії. Маленьке, закуткове містечко, де панує сваволя й немає навіть поліцейського порядку, де влади утворять корпорацію шахраїв і грабіжників, сприймаються як символ всієї миколаївської системи. Епіграф "На дзеркало неча нарікати, коли пика крива" узагальнюючий, викривальний зміст "Ревізора". Весь лад п’єси давав зрозуміти, що закуткове місто, з якого, як сказав городничий, "хоч три роки скакай, ні до якої держави не доїдеш", є тільки частина величезного бюрократичного цілого. Реакціонери кричали, що сюжет неправдоподібний, уважаючи нереальним, щоб такий тертий калач, як городничий, міг прийняти трактирного денді, що промотався в дорозі, "бурульку", "ганчірку" за ревізора. Але такі випадки були нерідкі. Пушкіна теж у Нижньому Новгороді прийняли за ревізора. Головна причина, що змусила Хлестакова прийняти за ревізора, це страх, що отуманив очі всіх. Городничий, шахрай першого розряду, недурний, але він боїться, що його викриють, звідси його сліпота стосовно Хлестакову. У комедії правдиво розкриті психологія й характери людей, яких у житті можна було зустріти нерідко. Розвиток сюжету будується на переляканій психології чиновників. Хлестакова приймають за великого чина тільки тому, що він "не платить і не їде "Городничий дає Хлестакову гроші й радується, що зумів сунути хабар, це значить, що Хлестаков "свій", тобто такий хабарник. Картина загального шахрайства, хабарництва й сваволі видна через репліки чиновників (хворих морять голодом, у солдатів під мундирами немає не тільки нижньої білизни, але й навіть сорочок, гроші, зібрані на церкву, пропили й проїли. Вирішили оголосити, що церква побудували, але вона згоріла). Всі чиновники породження вікової бюрократичної системи, ніхто з них не почуває свого громадянського обов’язку, кожний зайнятий своїми незначними інтересами, духовний і моральний рівень їх украй низький. Суддя Тяпкинляпкин не заглядає в папери, тому що не може розібрати, де правда, а де неправда. Багаторічна тяганина й хабарі такий суд у цьому місті. Доглядач богоугодних закладів Земляника давно махнув на все рукою, він знає про злодійство в лікарнях, але йому немає справи до людей. Він заявляє: "Умре, так умре, якщо видужає, то й так видужає". Проноза й шахрай Земляника ще й донощик, він доносить мнимому ревізорові на своїх колег. Доноси при Миколі 1 були у великому ході. Доглядач училищ Хлопов залякана істота, вона вважає, що тупі вчителі приносять більше користі, тому що усі права захищені 2001-2005 нешкідливі й вільної думки не допустять. Поштмейстер розкриває чужі листи (натяк на шефа жандармів Бенкендорфа). Образ Хлестакова один із самих яскравих типів, створених Гоголем. Характер Хлестакова зовсім новий у літературі. "Хлестаковщина" стала ім’ям загальним. Хлестаков наївний мазун, пустейший дворянчик, що пропалює засобу свого батька-поміщика. Він пустышка, "без царя в голові", і він же втілення нахабності. У нього "легкість незвичайна в думках". "Він просто дурний, писав Гоголь, бовтає, тому що слухають, бреше, тому що добре поїв і випив гарного вина". Він легко переходить від фанфаронства до боягузтва, від зарозумілості до приниження. Всіма його вчинками керує дрібне марнославство, саме головне для нього пил в очі пустити. Він може зробити будь-яку підлість, тому що не має поняття про добро й зло. Він і гравець, і підлий залицяльник, і хабарник, і хрещеник (слуга його голодує, йому байдуже). Він бреше, а всі бачать у цій брехні виконання своїх заповітних бажань, їх не шокує, коли він, забрехавшись, вистачає зайвого. На другому плані видні купці, мастеровые, поліцейські вся повітова Росія. Типовість персонажів Гоголя в тім, що городничие й держиморди будуть при будь-якому режимі. В окресленні характерів Гоголь розвиває традиції Грибоєдова й Пушкіна. "Ревізор" і зараз не сход