Фауст, несучись у своїх мріях у далеке майбутнє, уживає умовне нахилення: Народ вільний на землі вільної Побачити я б хотів у такі дні. Тоді б міг викликнути я: «Мгновенье! ПРО, як прекрасно ти, почекай!» Фауст в очах Мефистофеля божевільний мрійник, що бажає неможливого. Але Фаустові дана божественна іскра пошуку. Протягом всієї поеми він шукає себе. І якщо спочатку він отчаивается, що не може стати богоподібним, то в самому кінці добутку він говорить: ПРО, якби із природою нарівні, Бути людиною, людиною мені… На мій погляд, кожному з нас дана ця іскра пошуку, іскра шляху. І кожний з нас умирає, духовно вмирає, у ту мить, коли йому вже стає нічого не треба, коли час як потік перестає мати значення

Суперечка Бога з Мефистофелем - це рішення кожного з нас куди йти. І праві, як не дивно, вони обоє. І Бог це прекрасно усвідомлює. Пошук искупляет помилки, і саме тому й Фауст, і Маргарита виявляються в раї. А закінчити я хотіла б словами А. Аникста: «Фауст» Ґете належить до числа тих явищ мистецтва, у яких з величезною художньою силою втілений ряд корінних протиріч життя. Прекраснейшая поезія сполучається тут з разючою глибиною думки».

Pages: 1 2