Релігійно-філософський зміст образів Фауста й Мефистофеля

Поезія – дарунок, властивий усьому світу й всім народам, а не приватне спадкоємне володіння окремих тонких і утворених людей”. И.-В. Ґете 29 серпня 1749 року у Франкфурте-на-Майне народився Иоганн Вольфганг Ґете. Саме цій дитині призначено було стати особою німецької літератури 18 в. До моменту народження Ґете вже 100 років тому закінчилася в Німеччині Тридцятирічна війна. Мир за собою спричинив спочатку бурхливий розвиток економіки, а потім її ж різкий спад. На вимогу батька повзрослевший Ґете вивчав юриспруденцію й захистив в 1771 році дисертацію на тему про взаимоотношении між церквою й державою. Але крім цього Ґете займався геологією, оптикою, морфологією тварин і рослин, вивчав історію мистецтва, багато малював, відвідував лекції, присвячені творчості Шекспіра, і писав вірші. Крім Шекспіра на молодого Ґете вплинули В. Скотт, Гизо, Вильмен, Кузен – це всі письменника-романтики. Але в німецькій літературі епоха романізму була відзначена незвичайним зльотом філософської думки

Звідси на Ґете зробили свій вплив такі мислителі як Фихте, Шеллинг, Гегель. У своєму житті Ґете багато подорожував. Він тричі побував у Швейцарії: цей «рай на землі» вчасно Ґете був неодноразово оспіваний. Ґете їздив і по містах Німеччини, де й зштовхнувся з дивним явищем – ляльковими ярмарковими спектаклями, у яких головними діючими особами був якийсь Фауст – доктор і чорнокнижник і чорт Мефистофель. Саме з національною традицією пов’язано те, що для Ґете принципи, сформульовані Аристотелем, втрачають значення вічної норми. Незабутнім враженням для Ґете з’явилася Італія. Вона стала вихідним рубежем, що визначив нове – класичний напрямок у творчості Ґете. Але вона збагатила поета такими враженнями, які вже підготували й виходи за рамки системи «веймарского класицизму». У Венеції Ґете знайомиться з театром масок. Мені здається, що саме образ цього театру масок відтворив Ґете в «Фаусті», а точніше у Вальпургиевой ночі – у першій частині й у бал-маскараді в імператора при дворі – в 2-ой частини

Мені здається, що саме образ цього театру масок відтворив Ґете в «Фаусті», а точніше у Вальпургиевой ночі – у першій частині й у бал-маскараді в імператора при дворі – в 2-ой частині. Крім того, у другій частині добутку місце всього дії – це якісь класично-античні італійські ландшафти, а в багатьох сценах Ґете, стилизируя, починає висловлюватися в ритмі віршів античних авторів. І це не говорячи вже про сюжет… Як відзначалося раніше, поїздки по Німеччині привели Ґете до задуму «Фауста». Театр представляв історію про доктора Фаусті й Мефистофеле як веселу, іронічно-сатиричну комедію. Але адже це театр, і він завжди відбиває думки, думи, та й сам стиль життя народу. І Ґете звернувся до письмових джерел – хронікам і переказам. Із хронік довідатися вдалося небагато, а от легенда розповіла про те, що ніколи народився хлопчик у цілком благополучних батьків, але із самого раннього років він проявляв зухвалу вдачу. Коли він підріс, його батьки й дядько порадили вчитися йому на богословському факультеті

Але молодий Фауст «залишив це богоугодне заняття» і займався вивченням медицини, а також попутно «тлумаченням халдейських… і грецьких знаків і письмен». Незабаром він став доктором і при тім дуже непоганим. Але його інтерес до магії привів до того, що він викликав духу й уклав з ним договір. Це була чисто релігійна оцінка ситуації; тут остаточно й безповоротно засуджувалися Фауст і Мефистофель, а всі внемлющие застерігалися й повчалися – наставлялися в богобоязливому житті. Мефистофель протягом всієї легенди обманює Фауста, а острівний конфлікт можна було б сформулювати так: «конфлікт між добром і злом», без подальших розглядів, що є добро, а що зло… Мефистофель тут представляє сторону зла, пропонує знання й разом з ним могутність, а від Фауста було потрібно лише зречення від християнства. Мефистофель був лише одним з демонів, але аж ніяк не особливим. Ґете перевів цю легенду на сучасну йому ґрунт. В «Фаусті» виявилися органічно злиті самі різні елементи – початок драми, лірики й епосу

В «Фаусті» виявилися органічно злиті самі різні елементи – початок драми, лірики й епосу. Саме тому багато дослідників називають цей добуток драматичною поемою. «Фауст» включає із себе елементи різні й по своїй художній природі. У ньому є сцени побутовий-побутову-побутове-побутова-реально^-побутові, наприклад, опис весняного народного гуляння вихідного дня; ліричні побачення Фауста й Маргарити; трагічні – Гретхен у темниці або момент, коли Фауст ледь не припинив життя самогубством; фантастичні. Але фантастика Ґете, в остаточному підсумку, завжди пов’язана з реальністю, а реальні образи найчастіше носять символічний характер. Ідея трагедії про Фауста виникла в Ґете досить рано. Споконвічно в нього вийшло дві трагедії – «трагедія пізнання» і «трагедія любові». При цьому обидві вони залишилися нерозв’язними. Загальний тон цього « пра-фауста» похмурий, що взагалі-те й не дивно, тому що Ґете вдалося повністю зберегти колорит середньовічної легенди, принаймні, у першої частини

В « пра-фаусті» сцени, написані у віршах, перемежовуються із прозаїчними. Тут в особистості Фауста сполучалися титанизм, дух протесту, поривши до нескінченного. 13 квітня 1806 р. Ґете записав у своєму щоденнику: «Закінчив першу частину «Фауста». Саме в першій частині Ґете обрисовує характери двох своїх головних героїв – Фауста й Мефистофеля; у другій частині Ґете більше уваги приділяє увагу навколишньому світу й суспільному устрою, а також співвідношенню ідеалу й реальності. З Мефистофелем ми знайомилися вже в «Пролозі на небі». І тут уже видно, що Мефистофель – рис не буде повністю негативним персонажем, тому що він симпатичний навіть Богові: З парфумів заперечення ти всіх менш Бував мені в тягар, шахрай і веселун. І саме Господь дає доручення Мефистофелю: З ліні людин упадає в спячку. Ступай, розворуши його застій… Ґете відбиває в Мефистофеле особливий тип людини свого часу. Мефистофель стає втіленим запереченням. А 18 століття особливо буяло скептиками. Розквіт раціоналізму сприяв розвитку критичного духу

Розквіт раціоналізму сприяв розвитку критичного духу. Усе, що не відповідало вимогам розуму ставилося під сумнів, а глузування разило сильніше гнівних викриттів. Для деяких заперечення стало всеосяжним життєвим принципом, і це відбито в Мефистофеле. Його репліки викликають посмішку навіть над тим, над чим сміятися, у принципі, і не треба: Як мовлення спокійно й легке! Ми ладимо, відносини з ним не псуючи. Прекрасна риса в старого Так людяно думати й про чорта. Але як уже було замічено, Ґете не малює Мефистофеля винятково втіленням зла. Він розумний і проникливий, він критикує дуже обґрунтовано й критикує все: безпутність і любов, тягу до знань і дурість: Приємно те, що віддаляє мета: Посмішки, подихи, зустрічі у фонтана, Сум томління словом, канитель, Що завжди повні романи. Мефистофель – майстер помічати людські слабості й пороки, і не можна заперечувати справедливості багатьох його уїдливих зауважень:

  • ПРО, віра – важлива стаття
  • Для дівчин властолюбних:
  • З наречених благочестивих
  • Виходять смирні чоловіки…

Мефистофель до того ж ще й песимістично настроєний скептик. Саме він говорить, що життя людська – маята, сама людина вважає себе «божком вселеної». Саме ці слова чорта мені здаються показниками того, що Ґете вже відмовляється від раціоналістичних концепцій. Мефистофель говорить, що Господь наділив людину іскрою розуму, але користі від цього ні, тому що він – людина, а поводиться гірше скотов. Мовлення Мефистофеля містить різке заперечення гуманістичної філософії – філософії епохи Відродження. Люди самі настільки зіпсовані, що дияволові немає необхідності творити зло на землі. Люди відмінно обходяться в цьому й без нього:

  • Так, господи, там безсовісний морок
  • И людині бедному так зле.
  • Що навіть я щаджу його покуда.

Проте, Мефистофель обманює Фауста. Адже насправді Фауст не говорить: «Мить, почекай!». Фауст, несучись у своїх мріях у далеке майбутнє, уживає умовне нахилення:

  • Народ вільний на землі вільної
  • Побачити я б хотів у такі дні

Pages: 1 2

Збережи - » Релігійно-філософський зміст образів Фауста й Мефистофеля . З'явився готовий твір.

Релігійно-філософський зміст образів Фауста й Мефистофеля





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.