РЕЦЕНЗІЯ НА РОМАН Ч. Т. АЙТМАТОВА “ПЛАХА” варіант 2

РЕЦЕНЗІЯ НА РОМАН Ч. Т. АЙТМАТОВА “ПЛАХА” варіант 2МАРГАРИТА” Одним з найбільш яскравих добутків сучасної російської літератури є роман Чингиза Айтматова “Плаха”. У його добутку зачіпаються насущні проблеми суспільства, питання добра й зла, відносини між людиною й природою, між людиною й суспільством. Ч. Айтматов писав: “Важко встановити, що таке людське життя. У всякому разі, нескінченні комбінації всіляких людських відносин, усіляких характерів настільки складні, що ніякий сверхсовершенной комп’ютерній системі не під силу сынтегрировать загальну криву самих звичайних людських натур”.

Так сказано про людей, але адже їхнім існуванням мир не вичерпаний. Швидше за все, тому письменник обирає три основних русла спостережень: природне, соціальне й поглиблено^-особистісне. Вічне царство природи в романі багатобарвно й многонаселенно. Безкрайні степи, зелені долини й приозер’я, високогірні тропи все вражає своєю неповторною красою

“И не видно було ні кінця, ні краю цієї землі. Усюди темні, тільки-но вгадуються дали, що, зливалися із зоряним небом” таким виглядає край у передранкову пору. Удень він виконаний неостановимого руху. “Щбо над степом виміряється висотою шуліки, що злетів,”. На “десятках кілометрів” “несть багатих у цій благодаті”, череди яків

Із глибоким замилуванням списує автор величне буття, особливо в той момент, коли на якусь мить запановує “споконвічна рівновага” “сонце в небі, пустельні гори, повна тиша, відсутність людей рівною мірою належали як жуйним, так і хижакам”. “Споконвічна рівновага” природи зневажається людьми. У стародавності мисливці приходили “збройні стрілами”, “потім з’явилися з рушницями, що бабахають,”. Але “пройшло час, і человекобоги” стали влаштовувати облави на машинах, “прилітати на вертольотах” не мисливці, а “расстрелыцики”, що косять всі всі твори на a l l soch © 2005 живе, “начебто сіно на городі”. Безглузде масове знищення, що породжує серед тварин страх “апокалиптических розмірів”, погроза земному процвітанню

Пари вовків Акбара й Ташчайнар персоніфікують мир звірів. Вовча сутність бути “блискавичним ножем по глотках антилоп” дозволяє втілити невигубну силу, невичерпну життєздатність диких степових звірів: відвагу в полюванні, “великий природний інстинкт збереження потомства”, “споконвіку жорстоку боротьбу за продовження роду”. Під час відстрілу Акбара й Ташчайнар зненацька вподібнюються боягузливим сагайдакам. Так порушуються всі природні приречення миру

Тому Акбаре здавалося, що “скрізь запанував хаос і саме сонце, що беззвучно палає над головою, теж гнано разом з ними в цій скаженій облаві”.Своєрідно тлумачиться “внутрішній стан” вовків. Чим изощреннее знущаються люди над ними, позбавляючи їхнього потомства, тим більше одухотворяється Акбара. Немає більше найглибшої проблеми, чим втрата потомства. Звідси лють звіра, що готовий мстити людині, мстити за заподіяний біль

Загибель вовченят у результаті відстрілу сагайдаків перетворює Акбару в мисливця на людей. Людина ж полює не тільки на звірів, але й ненавидить собі подібних. Айтматов пояснює причини злочинів проти споконвічної гармонії сущого

Не випадково після сцени облави випливають фрази про змушену втечу Акбары: “Сумно й гірко тяглися по снігу зім’яті квіти її слідів” дається сувора оцінка тих, хто “зім’яв квіти” вільного, степового життя. “Люди бездомні”, “перекотиполе”, “професійні алкоголіки”: Обер-Кайданів, Ведмедик-Шабашник, Абориген-Узюрбай, Гамлет-Галкін і їхній шофер Кепа. Всі вони люблять “ударити чорним-чорній-по^-чорному”, повністю свідомість відбити горілкою, тому що давно “озлобилися на мир” і від “його намагаються урвати лише засоби для паразитичного існування. Не дивно, що ця група, сама себе нарекшая “хунтою”, що підкорилася “бичачої лютості”, остаточно знехтувала всі норми поводження. Участь у масовому знищенні диких тварин для “хунти” тільки “розминка” перед садистським убивством людини

Айтматов намагається осмислити походження цієї злості й ненависті між людьми. Для цього він дає характеристику ” анашистов”. Збирачі наркотичної трави внутрішньо близькі групі Обер-Кандалова. “Анашисты” перебувають під владою однієї потреби збагачення. Серед добувачів диких конопель ті ж закони беззаперечного служіння “хазяїнові” підприємства

Серед них відбувається щиросердечне омертвіння, що необратимее наркоманії, хоча, видимо, ці недуги продумано з’являються в тісному зв’язку між собою. Особливо лякає доля молоді: двадцятилітнього тямущого від природи Петрухи й зовсім ще юного, полохливого й добродушного Леньки. Ватажок “анашистов” Гришан благоденствує за їхній рахунок. Ч. Айтматов показує, звідки в людей береться тяга до наживи, збагаченню

Головний герой “Плахи” Авдий Каллистратов, слухаючи Петруху, що мріє про автомашину “Волга”, прямо відповідає: “…за всіх часів тримається непорушний мир обивателя” на “трьох китах масової свідомості”. Така психологія властива й деяким сільським жителям

Насамперед Базарбаю, що заради свого збагачення краде для продажу з лігвища Акбары вовченяти. Повну протилежність Базарбаю становить Бостон, ціле життя якого спрямована на збереження гармонії: трудовий, суспільної, природної. Тому Бостон і вступає в затяжний конфлікт із пристосованцем і пустословом парторгом, викриває поводження Базарбая. Незначні й заздрі, вони байдужі до священних завітів розумного буття

У спілкуванні з навколишній Бостон переконано відстоює ці завіти: “щоб для чабана земля була своя, щоб чабан за неї болів”, цінувати самому життя в праці”, бути “хазяїном своїй справі”. У своїй душі він дбайливо зберігає добро людей, красу природи. Жорстокою несправедливістю до героя сприймаються зненацька, що происшли події. Акбара несе беззахисного маленького сина Бостона. “Задихаючись і хриплячи, як запалена кінь”, він женеться за вовчицею, а потім стріляє в неї й по трагічній випадковості вбиває разом зі звіром свого Кенджеша.

Втрачене тепле, довірче співтовариство людей, і кожний з них, поза залежністю від особистого досвіду, наближається до падіння. Бостон теж устав на цей шлях, зробив свій безповоротний крок до загибелі вбив Базарбая. Бостон “переступив якусь рису й відокремив себе від інших”, відчувши, “що відтепер він відлучений від них назавжди”. Тому наступає для нього “кінець світу”.

Людиною, що вбирає у свою свідомість всі іпостасі земних трагедій, персоніфікує моральність, служить добру, є Авдий Каллистратов. Авдий Каллистратов недоучений священик, єретик, по визначенню духовних наставників семінарії, вилучений з її за “новомысленнические подання про Бога й людину в сучасну епоху”. Авдий намагається знайти “неходжені тропи до розумів і серць своїх однолітків”. Тому він приймає речення редакції журналу на ряд нарисів про проникнення в молодіжне середовище наркотичних засобів. Так учорашній семінарист виявляється в суспільстві “анашистов”, а потім серед членів “хунти”.

Авдий намагається відродити гаснучі духовні початки, людське спілкування по принципах вищої справедливості, самоствердження. Він несе в мир світлі, справедливі ідеї, ідеї добра. Авдий начебто відкриває “закономірність, відповідно до якої мир найбільше й карає своїх синів за самі чисті ідеї”. І далі одна ця закономірність і демонструється в довгому ланцюзі найтяжких страждань Каллистратова: у руках Гришана, потім Обер-Кандалова, аж до розп’яття Авдия.

Роман “Плаха” дає людям можливість усвідомити свою відповідальність за все, що відбувається у світі. Чингиз Айтматов у своєму романі направляє людини до ідеї гуманізму, милосердя, віри в добрий початок у людині. Він призиває людей не порушувати ту гармонію, що існує в природі, устати на шлях істини, добра

Збережи - » РЕЦЕНЗІЯ НА РОМАН Ч. Т. АЙТМАТОВА “ПЛАХА” варіант 2 . З'явився готовий твір.

РЕЦЕНЗІЯ НА РОМАН Ч. Т. АЙТМАТОВА “ПЛАХА” варіант 2





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.