Роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” - один зі сложнейших добутків не тільки у творчості письменника, але й у російській літературі в цілому. Сьогодні, коли сильна звичка дивитися екранізацію книг “за мотивами”, читати “по діагоналі”, непросто подужати об’ємний роман, побачити його глибинний зміст, простежити за складним, незважаючи на гострий, детективний сюжет, дією. Але якщо уважно вчитатися в добуток, можна зрозуміти, що все в ньому підпорядковане розкриттю найбільшої гуманістичної ідеї автора. В “Злочині й покаранні” знайшло відбиття складний час - 60-е роки XIX сторіччя. Передові люди епохи вважали, що сильна Особистість, яскрава й неабияка, може встати над суспільством

Достоєвський показав шумування розумів, пошук свого “я” і, як результат цього, створення теорій, що протиставляють людину й навколишній його мир. Ідеї Раскольникова й Лужина, життєва позиція Свидригайлова не вимисел автора, а реально існуючі погляди. Економічна теорія Лужина майже повністю збігається з “теорією розумного егоїзму” Добролюбова й Чернишевського. А в Раскольникова є реальний прототип, людина, що зробив злочин не через гроші, а під впливом своєї ідеї. Для третьої чверті XIX століття характерний відхід людини від Бога

Люди не знаходили пояснення страшним гріхам і злодіянням, що діялися на землі. Але по Достоєвському, людина сам вибирає свій шлях. Всевишній може лише вказати йому дорогу, направити по ній. Саме ці дві лінії: розвінчання теорій, що ставлять однієї людини вище інших, і твердження пріоритету християнських заповідей і моральних підвалин - основні в романі “Злочин і покарання”. І їхньому твердженню підпорядковані сюжет, система образів, композиція добутку. В основі сюжету роману лежить реальний факт - убивство, доконане парубком не через гроші, а під впливом своїх ідей

Серцевину роману становить психологічний аналіз злочину і його моральних наслідків. Але “Злочин і покарання” - соціально-філософський добуток, тому автор прагне розкрити й пороки суспільства, що штовхає людини на злодіяння. Розкольників не звичайний убивця, в основі його вчинку лежить прагнення не тільки довести правильність своїх висновків, але й прагнення піднятися над “мурашником”.

Але все подальше оповідання доводить хибність його теорії, що ділить людей на “нижчих” і “вищих”, на “тварин тремтячих” і “право имеющих” убивати в благо. Аналіз стану героя після злочину злитий Достоєвським воєдино з аналізом філософської теорії Раскольникова. Сам герой, розумна й чесна людина, прекрасно бачить несправедливість навколишнього світу, бачить, що одні, незначн і дурні, живуть у чудових особняках на березі Неви, улітку насолоджуються прохолоддю Васильевского острова, інші ж, справедлив, розумні, чуйні, змушені тулитися в бараках на Сінний, улітку задихатися від смороду й смороду головного торговельного району Петербурга. І він розуміє, що люди розділені на дві частини: на сильних миру цього й на “тварин тремтячих”. Але цей розподіл не по матеріальному, а по моральній ознаці: “…

хто міцний і сильний розумом і духом, того… і владар!”. Він визнає право однієї людини бути вище інших, вершити суд, стратити й милувати за своїм розсудом. Він не вірить у Бога й уважає, що людина може бути суддею

Головне, що протипоставлено теорії Раскольникова, - це правда Соні Марме-Ладової, її життєва позиція. Образ Соні - один з найважливіших у романі, у ньому втілив Достоєвський свою ідею “Божої людини”. Соня живе по християнських заповідях

Поставлена в такі ж важкі умови існування, що й Розкольників, вона зберегла живу душу й той необхідний зв’язок з миром, що порвав Розкольників, що зробив найстрашніший гріх - убивство. Сонечка відмовляється судити кого-небудь, приемлет мир таким, який він є. Коли Розкольників запитує її: “…кому з них умерти?”, Сонечка відразу ж відповідає: “И хто мене отут судити поставив: кому жити, кому не жити?” Саме із Сонею зв’язаний шлях Раскольникова, шлях покаяння, воскресіння

Для повного розвінчання ідеї Раскольникова Достоєвський використовує прийом, що широко застосовувався в російській літературі: уводить двійників головного героя. Це - Лужин і Свидригайлов. Економічна теорія Лужина на перший погляд нічого не має загального з ідеями Раскольникова, але в їхній основі лежить та сама думка: одна людина коштує над іншими людьми, загальнолюдські закони створені не для його

И Лужин, і Розкольників допускають пролиття крові, але якщо Розкольників може вбити в ім’я майбутнього, в ім’я блага тисяч людей, те Лужин допускає пролиття крові в ім’я особистої вигоди. Свидригайлов живе за принципом уседозволеності; він уважає, що всі моральні підвалини суспільства створені не для нього. Саме тому за ним тягнеться шлейф злочинів. Саме завдяки Лужину й Свидригайлову ми можемо зрозуміти, у що може трансформуватися ідея Раскольникова, скільки зла таїть вона. Композиція роману теж підпорядкована розвінчанню теорії Раскольникова. Лише одна частина із шести присвячена злочину, інші п’ять - наказу нию Раскольникова.

Але це не фізичне, а моральне покарання. Правосуддя здійснює лише наприкінці шостої частини й в епілозі. Роман вибудуваний так, що про саму теорію ми довідаємося після злочину, автор дає нам можливість усвідомити, що такі погляди несуть тільки шкоду. Композиція роману зв’язана й із проникненням християнського віровчення в душу Раскольникова.

Тричі в оповіданні звучить притча про воскресіння Лазаря. Перший раз, коли Порфирій Петрович запитує Родіона, чи вірує він у воскресіння, другий - неї читає Соня, третій - в епілозі. Так &copy A L L S o c h. r u Достоєвський показує можливість морального воскресіння через болісно довгий шлях покаяння. Не випадково Соня читає Раскольникову притчу в четвертому розділі четвертої частини роману

Ця цифра здобуває символічне значення: саме через чотири дні воскрес Лазар. Величезну роль у романі грає епілог. У ньому Достоєвський показує Апокаліпсис у його розумінні. Люди, обійняті гординею, мир, що валить

Тільки віра може врятувати мир. Більше століття відокремлює нас від подій, описаних у романі. Може здатися, що ми дуже далекі від того часу. Але сьогодні, коли зруйновані старі закони, норми поводження, а нові ще не створені, людина може піти на злочин в ім’я влади над людьми. Роман “Злочин і покарання” покликаний не допустити повторення минулих помилок