Вікторія Токарєва відрізняється від всіх сучасних російських письменників насамперед тим, що її повісті й оповідання наповнені життям, як кімната наповнена музикою, коли вмикаєш магнітофон. Коли читаєш її добутку, створюється враження, що все це відбувається в сусідньому будинку, що в людей просто немає фіранок на вікнах і ти, сидячи all so ch. ru 2001 2005 увечері у вікна, досконально вивчаєш їхнє життя, спостерігаєш і вдивляєшся в їхні долі. Повість “Я є. Ти є

Він є”, по якій був знятий однойменний фільм, - один з тих добутків, у якому так мистецьки сплітаються життєвість і незвичайність. Між рядків читається назва: “Я є. Ти є. Ми є”. Більше нічого не треба.

Мати щаслива, що є син, син щасливий, що в нього є дружина й що його дружина є. Люди, що безкорисливо люблять один одного, сплітаються в трикутник через ревнощі, назріває конфлікт. Головною героїнею є Ганна, сорокапятилетняя жінка, і читач бачить мир її очами, хоча Токарєва пише від третьої особи. Ганна викладає французьку мову у звичайній школі: je suit, tu est, il est. Я є. Ти є

Він є. Після смерті чоловіка в її житті нікого не залишилося, крім одного сина Олега, що, незважаючи на те що вже досить дорослий, живе з нею й не одружений. Мати страшно хвилювалася, якщо син затримувався після роботи (а працював він хірургом), хвора уява малювала страшні картини його загибелі від Спида, від рук п’яних приятелів або під колісьми очманілого водія

И от посередине однієї з тих безсонних ночей Олег з’являється в обнимку з білявою красунею. Ирочка, маленьк, тендітна й гарненька, залишається жити в їхній квартирі, руйнуючи сталі традиції й не обертаючи ніякої уваги на встановлені правила. Трохи пізніше Олег заявляє Ганні, що вони з Ирочкой одружені й що він сховав від її весілля, тому що боявся материнського гніву

“Звичайно Олег цілував матір у щоку, але сьогодні між ними висіло п’ятдесят кілограмів Ирочки”. Ревнощі засліплюють Ганну, вона грубить Ирочке, Олег марне намагається примирити улюблених жінок, встаючи на сторону дружини, і, зрештою, Ирочка збирає валізи й іде. Увечері, після роботи, Олег теж забирає свої речі й исче зает з життя Ганни. Життя стає безбарвної, порожній, холодної. Злість, депресія, самітність стають нерозлучними приятелями Ганни

Але незабаром Олег вертається вбитий горем. Ирочка потрапила в аварію й стала інвалідом, являла собою живий труп. Олег працював, і піклуватися про дівчинку було комусь

“Ганна застигла у дверях і вперше за увесь час їхнього знайомства відчули, звільнене від ревнощів. Це почуття називався Жаль. Жаль з’їв ненависть, як сонце з’їдає сніг”. Ирочка мала потребу в серйозному лікуванні: по краплі ліків щопівгодини із шести тридцяти до вісімнадцяти годин дня. Ганна вирішила неї виходити

Краплі з’їли її життя. Все існування, що складалося в довгі місяці, тепер крутилось навколо крапель, Ирочки й великої кошлатої дворняги по ім’ю Дикий. Але незабаром Ганна навчилася рано вставати, розмовляти з мовчазною жінкою й веселим собакою, дихати повними грудьми, любити Ирочку. Дружина сина, так противна й ненависна, стала найближчою й рідною істотою

Ирочка поступово видужувала, починала знову усвідомлювати що відбувається. А Олег, що так жагуче любить дружину й матір, але утомлений від життя поруч із живий, що не рухається “лялькою”, заводить на роботі коханку. Жінка легкого поводження “заковтує його із черевиками”, синок усе рідше й рідше з’являється будинку. Закінчується повість зворушливою прогулянкою Ирочки з Дикому під вікнами Ганни - її першою прогулянкою після болісних місяців хвороби: “Собака був більша, Ирочка слабка

Вона помітила щось надзвичайно її що зацікавило, різко рвонулася, отчого Ирочка змушена була пробігти кілька кроків. - Дикий! - злякано крикнула Ганна, розгорнула вікно й сильно висунулася. Собака піджав морду, вишукуючи серед вікон потрібне. Ганна погрозила їй пальцем. Ирочка теж підняла особу

Виходить, почула. Ганна бачила два звернених до неї погляду - людський і собачий. І раптом зрозуміла: от неї сім’я

И більше в неї немає нікого й нічого”. Ця повість про жінку, що безкорисливо пожертвувала місяцями свого життя заради ненависного їй людини, змушує задуматися про велике почуття самопожертви, що вдохнули життя в молоденьку, нещасну дівчину. Повість про те, що в нашім жорстокому сучасному світі, де кожний сам за себе й людина людині вовк, ще є місце високим почуттям, нехай і вирослої на низинному ґрунті ревнощів і злості. Характерною рисою повести є те, що в ній немає ідеально позитивного або негативного героя

Але ж саме за такою схемою в основному зараз пишуться добутки. Звичайно із самого початку бульварного детектива можна безпомилково показати пальцем на “гарного хлопця” і “поганого хлопця”. Подальший розподіл героїв відбувається приблизно так: вороги “гарного хлопця” і друзі “поганого”, і навпаки.

Герої “Я є. Ти є. Він є” багатогранні й неоднозначні. На початку Ганна виглядає лиходійкою, що псує життя молодим. Але до кінця повести негативним стає скоріше Олег, що повісив дружину-каліку на шию матері, а сам развлекающийся з жінкою на десять років його старше.

Але Токарєва дає можливість читачеві подивитися на що відбувається й очами Ганни, і Олега, і Ирочки. Кожного з героїв можна зрозуміти. Трикутник - мати-син-дружина сина - зустрічається дуже часто й у повсякденному житті

Токарєва дає зрозуміти, що, незважаючи ні на що, життя триває, що головне: я є, ти є, він є, - а решта додасться. Відмінною рисою повести є стиль її написання. Токарєва сміло використовує порівняння, барвисто розфарбовуючи ними образи основних героїв. Характерно ще й те, що повість написана в основному короткими, нерозповсюдженими реченнями. Написання так просто й доступно, що цю повість можна читати абсолютно всім

Настрій книги створює й те, що відсутні кривава сцена аварії й сексуальні сцени, якими так буяють сучасні книжки в м’яких плетіннях. Повість кінчається оптимістично, але неясно, що буде з героями далі. Чим закінчиться любовний зв’язок Олега на стороні? Чи видужає Ирочка остаточно?

Питання повисають у повітрі, але щиро хочеться вірити, що все буде добре. Адже над ними синє, чисто випране небо. І дуже легко дихатися