Рецензія на книгу В. Г. Распутіна «Живи й помни»

Добутку сучасних письменників гостро описують наше повсякденне, повсякденне життя, показуючи її недоліки й недогляди. Письменники на реальних епізодах сучасної дійсності намагаються виявити, позначити й показати негативні сторони суспільного й індивідуального життя людей. Мені дана можливість поразмышлять Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч. ру над одним з добутків сучасного російського письменника В. Распутіна – “Живи й помни”. Я, як читач, радий, що мені довелось читати добутку чудового й талановитого російського прозаїка В. Г. Распутіна, що створив прекрасні добутки про російських людей, про російську природу, про російську душу. Його повісті й оповідання ввійшли в золотий фонд сучасній росіянці літератури

Події, описані в повісті, відбуваються взимку сорок п’ятого, в останній військовий рік, на березі Ангари в селі Атамановка. Назва, здавалося б, голосне, а в недавнім минулому ще більш застрашливе – Разбойниково. “…Колись у старі роки тутешні мужички не гидували одним тихим і прибутковим промислом: перевіряли идущих з Лени золо-тишников”.

Але мешканці села давно вже були тихим і необразливими й розбоєм не промишляли. На тлі цієї незайманої й дикої природи відбувається основна подія повести – зрадництво Андрія Гуськова. У будь-якому художньому творі заголовок грає дуже важливу роль для читача. Назва книги “Живи й помни” наштовхує нас, читачів, на більше глибоке поняття й осмислення добутку. Ці слова – “Живи й помни” – говорять нам, що все те, що написано на сторінках книги, повинне стати непорушним вічним уроком у житті кожного людини

“Живи й помни” – це зрада, низькість, людське падіння, випробування любові цим ударом. Перед нами головний герой цієї книги – Андрій Гуськов, “розторопний і бравий хлопець, що рано женився на Настене й проживший з нею до війни недобре-непогано чотири роки”. Але от у мирне життя російських людей безцеремонно вторгається Велика Вітчизняна війна

Разом з усією чоловічою частиною населення пішов на війну й Андрій. Ніщо не передвіщало такого дивного й незрозумілого розкладу, і от, як несподіваний удар для Настены, звістка про те, що її чоловік Андрій Гуськов – зрадник. Не кожній людині дано пережити таке горе й ганьба

Ця подія круто перевертає й міняє життя Насті Гуськовой. “…Де ти був, людина, якими іграшками ти грав, коли тобі призначили долю? Навіщо ти з нею погодився?

Навіщо, не задумавшись, відітнув собі крила, саме коли вони найбільше потрібні, коли треба не поповзом, а влітку тікати від лиха?” Тепер вона перебуває під владою своїх почуттів і любові. Загублена в глибині сільського життя, жіноча драма витягнута й показана Распутіним

Живаючи картина, що всі частіше зустрічається на тлі війни. Автор доводить до читачів, що Настена – жертва війни і її законів. Вона не могла діяти по-іншому, по універсальному обраному шляху, не підкоряючись своїм почуттям і волі долі. Настя любить і жалує Андрія, але, коли сором за людський суд над собою й над своєю майбутньою дитиною перемагає силу любові до чоловіка й життя, вона ступнула за борт човна посередині Ангари, погибнув між двох берегів – берегом чоловіка й берегом всіх росіян людей

Распутін дає читачам право судити про вчинки Андрія й Настены, підкреслити для себе все гарне й усвідомити все погане. Сам же автор – добрий письменник, схильний скоріше прощати людини, чим засуджувати, тим більше засуджувати нещадно. Він намагається залишити місце своїм героям для виправлення

Але є такі явища й події, нестерпні не тільки для навколишніх героїв людей, а також і для самого автора, на осмислення яких немає в автора щиросердечних сил, а є тільки одне неприйняття. Валентин Распутін з невичерпної для російського письменника серцевою чистотою показує жителя нашого села в самих несподіваних ситуаціях. Шляхетність Настены зіставляється автором зі здичавілим розумом Гуськова.

На прикладі того, як Андрій накидається на теля й задирає його, видно, що він втратив людський образ, повністю відійшов від людей. Настя ж намагається образумить і показати помилку свого чоловіка, але робить це люблячи, не наполягає. Автор уводить у повість “Живи й помни” багато міркувань про життя. Особливо добре ми це бачимо при зустрічі Андрія й Насті. Герої нудяться своїми міркуваннями не від туги або неробства, а бажаючи зрозуміти призначення людського життя

Великі й багатогранні образи, описувані Распутіним. Тут ми бачимо типовий для сільського життя збірний образ діда Михеича й дружини його, консервативно строгої Семенівни. Солдата Максима Воложина, мужнього й героїчного, що не жалели сил, що сражались за Вітчизну. Багатоликий і суперечливий образ істинно російської жінки – Надьки, що залишилася однієї із трьома дітлахами. Вона-Те й підтверджує слова Н. А. Некрасова: “…

доленька російська, доленька жіноча”. Усе відбилося й здалося – життя під час війни і її щасливий кінець – на житті сільця Атамановки. Валентин Распутін усім, що написав, переконує нас, що в людині є світло, і погасити його важко, які б не траплялися обставини! У героях В. Г. Распутіна й у ньому самому є поетичне почуття життя, протиставлюване устояному сприйняттю життя. Додержуйтеся слів Валентина Григоровича Распутіна “століття живи – століття люби”.

Збережи - » Рецензія на книгу В. Г. Распутіна «Живи й помни» . З'явився готовий твір.

Рецензія на книгу В. Г. Распутіна «Живи й помни»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.