Без нього немислимий Боранлы - Буранному, відкритому всьому вітрам на світі, поміщений автором у сары-озекские степу - великі й пустельні простори. Сары-озеки не просто степу, це сама нескінченність із її холодною байдужістю до людини, до його пошуків сенсу життя, щастя, справедливості: “Едигей раптом відчув повне спустошення. Він упав на коліна в сніг… і заридав глухо й надсадно. У повній самітності, посередині Сары-Озеков, він почув, як рухається вітер у степу…

” Разом із затерянностью людини В Просторах степів автор одночасно підкреслює й затерянность Землі в зоряній нескінченності: “И плила Земля на колах своїх, омивана вышними вітрами. Плила навколо Сонця й, обертаючись навколо осі своєї, несла на собі в ту годину людини, уклінного на снігу, посередині сніжної пустелі… І плила Земля…

” И Едигей зумів стати рівним нескінченності по своїй істинно людській суті, тому що в основі його особистості лежить знання законів природи й тонка інтуїція в спілкуванні з людьми, почуття відповідальності за всі навколо. Автор затверджує, що тільки особистість, що вбрала в себе досвід предків і включена у світову культуру, здатна, звіряючись зі своєю совістю, на “стрибок у свідомості”, “революцію духу”. Так, не знайшовши цвинтаря на I своєму місці, Едигей дерзає заснувати нове, а паритет-космо-! навты на свій страх і ризик вирішують піти назустріч новому досвіду й знанню. Всі вони: космонавти й Едигей, Раймалы-Ага й Абуталип, мати манкурта Найман-Ана - мають творче уявлення й благу волю, щоб прокласти нову стежку в поводженні, у думці, втруде.

Однак автор, закінчуючи роман, що іноді називають романом-попередженням, малює страшну картину апокаліпсиса: “Небо обвалювалося на голову, разверзаясь у клубах киплячого полум’я й дихаючи… кожний новий вибух накривав їх з головою пожежею всеохватного світла й нищівного гуркоту навколо…” Це на Землю, що здається з космосу “тендітної, як голова дитини”, натягають “холодною рукою” обруч ракети-роботи

Замкнув зв’язок часів: нові варвари підносять над миром сили зла давньої давнини. Ці люди без пам’яті, позбавлені самі досвіду свого народу, а следова тельно, і історичної перспективи, позбавляють людство майбутнього. Починаючи із сімдесятих років художні й філософські пошуки письменника спрямовані на вироблення нового, планетарного мислення, пов’язаного із твердженням миру без війни, нового, планетарного гуманізму

чиБуде так, роман не дає однозначної відповіді. Гуманізм може перемогти тільки в тому випадку, якщо люди не втратять історичну пам’ять, не вподібняться манкуртам. Деформація совісті дозволяє людям залишатися байдужими навіть тоді, коли зневажаються моральні підвалини

Невже покоління конформістів іде на зміну поколінню Еди-Гея й Казангапа? Невже влаштоване сите життя нездатне сформувати особистість, готову на протест через приниження достоїнства? Що це - плата за науково-технічний прогрес? Чи не занадто більша ціна? Чи прогрес це? Важкі, важкі запитання

Не страх, а совість повинна змушувати людей приписати відповідальність за происходящее навколо. Кожний ответствен за час, у якому живе. От одна з головних позицій роману. І хочеться вірити, що добра воля політиків і народів дозволить уникнути светопреставления, що выпали на частку Едигея, про яке й оповідає роман Ч. Айтматова “И довше століття триває день”.

Pages: 1 2