Рецензія на книгу Ч. Т. Айтматова «И довше століття триває день»

Ми є те, що ми пам’ятаємо й чекаємо. Ч. Айтматов На порозі третього тисячоріччя людство знову й знову шукає відповіді на вічні питання про сенс життя, про суспільство й людину, їхньої відповідальності за сьогоднішній день. Саме за сьогоднішній, тому що завтрашнього може й не бути. Існування й руйнуюча дія ядерної зброї, освоєння космосу у військових цілях, що залишає бажати кращого екологія – все нагадує й попереджає про можливу катастрофу всієї цивілізації

Ніхто нікого не переможе, ніхто не уцелеет поодинці. Рятуватися й рятувати треба всім разом. Суспільство – це люди, а люди бувають різними. На що здатно суспільство, якщо в ньому замість культу релігії затвердиться культ насильства, наживи за всяку ціну?

Безпристрасного, байдужні, споріднення не пам’ятають манкурты – невже такі люди зможуть забезпечити прогрес і потрібні суспільство? Що удержить людей і змусить соромитися аморальних учинків? Совісно, соромно – адже за це не платять, не карають. Мій зручний мир, мої інтереси й інтереси суспільства – як гармонійно об’єднати їх? Ці питання нещадно ставить життя, і всі люди здають цей іспит, як роблять це й герої роману Чингиза Айтматова “И довше століття триває день”.

Чингиз Торекулович Айтматов увійшов в історію російської літератури “Повістями гір і степів”, які дихали молодістю, свіжістю, любов’ю до рідного краю, до людей, що живуть у горах Тянь-Шаню, що оточують велике озеро Іссик-Куль. Минаючи кілька таких же світлих і радісних повістей, Айтматов почав замислюватися про глибокі проблеми всього людства, і у творчості зазвучали тривожні ноти. Уперше ж відчуття болючого шоку читач випробував від повісті “Після дощу” (“Білий пароплав”). І протягом наступного років письменник формулює всі нові й нові соціальні, психологічні, загальнолюдські проблеми, що хвилюють сучасність. І от отут з’являється перший роман Айтматова, що вбрав у себе багаторічна праця, переживання й міркування письменника

Це й був “Буранний полустанок”, що більше відомий за назвою “И довше століття триває день”. Незважаючи на настільки величезну філософську роль, роман захоплює не відразу. Філософський епіграф з “Книги вболівай” X століття, незвичний початок: “Було потрібно велике терпіння в пошуках видобутку по висохлих байраках і облисілих балках”, літній казах везе ховати свого друга на родовий цвинтар – зовсім іншим, далека моїм інтересам життя відкривається на перших сторінках роману

Але повна схованої сили, точна проза Айтматова захоплює, і поступово починаєш відкривати глибинний зміст що відбувається, таємну взаємозв’язок подій, осягати в слові внутрішню роботу душі письменника, про що він і говорить в епіграфі. Сюжет роману простий: мышкующая голодна лисиця виходить до лінії залізниці, жінка похилого віку поспішає повідомити, що “умер самотній старий Казангап”, шляховий обхідник Едигей вирішує поховати друга на древньому родовому цвинтарі. І сумна процесія, очолювана Едигеем на Каранаре, розмірно рухається в глиб степів до цвинтаря Ана-Бейит.

Але там уже їх чекає приголомшуюча новина: свята святих казахів “підлягає ліквідації”, на місці цвинтаря буде перебувати стартова площадка для запуску ракет по програмі “Обруч”. Чиясь невблаганна воля в особі лейтенанта Тансыкбаева відлучає людей від їхньої святині. “Принижений і розстроєний” Едигей, переборовши опір сина Ка-Зангапа Сабиджана, ховає друга неподалік, на обриві Ма-лакумдычап.

И в кінці цієї історії, як і в її початку, з’являється символ Природи: шуліка, ширяючи високо, спостерігає стародавню справу поховання й передстартову суєту на космодромі. А паралельно йде оповідання про зовсім інший світ, центр якого перебуває південніше Алеутських островів у Тихому океані, у квадраті, приблизно равноудаленном від Владивостока й Сан-Франциско. Це авіаносець “Конвенція” – науково-стратегічний штаб Обценупра по спільній програмі “Деміург”. Тут американський і радянський паритет – космонавти, зв’язавшись із позаземною цивілізацією, покинули станцію “Паритет” “тимчасово, щоб після повернення доповісти людству про результати відвідування планети Лісові Груди”.

Пояснюючи причини свого “безпрецедентного підприємства”, вони пишуть: “Нас веде туди спрага знань і віковічна мрія людини відкрити собі подібні істоти в інший світах, для того щоб розум об’єднався з розумом”. При зіставленні таких ліній сюжету виходить, що автор, осягаючи доконаний мир, удивляється в нього з космічної безодні: чи зможуть люди змінити свої подання про мироустройстве, щоб увійти в новий населений простір? З іншого боку, сучасність последуется із глибини споконвічної Природи, з позицій патріархального світорозуміння: чи збережуть люди традиції й духовні цінності предків, чи збережуть землю у всій її унікальності? Введення космічної, навіть науково-фантастичної сюжетної лінії ускладнило композицію роману

У ньому існує як би кілька просторів: Буранного полустанку, Сары-Озеков, країни, планети й далекого космосу. Так само сполучаються в романі й різних шарах часу: минуле, сьогодення й майбутнє. А в центрі їхнього перетинання – людин, дієприкметниковий і до лисиці, і до ракети, покликаний усе розуміти, з’єднувати, гармонізувати

Це і є головний герой роману Едигей Жангельдин, Буранний Едигей, що прожив безвиїзд але сорок років на полустанку, фронтовик, теперішній трудяга, трудівник. Як писав сам Айтматов, “він один з тих, на яких, як говориться, земля тримається… Він син свого часу”.

И поруч із ним у центрі роману верблюд-сырттан (сверхсущество), що веде свій рід від білоголової верблюдиці Акмал, як втілення самої Природи, її рівності з людиною. Між ними, людиною й верблюдом, лежить шар міфів: переказ про цвинтар Ана-Бейит, легенда про трагедію манкурта, про те, як Найман-Ана намагалася воскресити любов’ю пам’ять у сина-манкурта і як літає тепер над степом птах Донен-Бай з відозвою до людей: “Згадай ім’я твоє! Твій батько До-ненбай!..” Сюди ж примикає написане ритмічною прозою переказ про любов старого співака Раймалы-Ага. “степового Ґете”, до юного акынше Бегимай.

Легендарні події минулого живуть у спогадах Едигея, переплітаючись із днем сьогоденням: легенда про манкурте з долею Сабиджана, переказ про золото мекре з життям дітей Абуталипа, а легенда про любов Раймалыага з переживаннями самого Едигея. Ці міфи привносять у композицію роману нові непередавані відчуття, роблять його схожим на казку, від якої просто неможливо відірватися, хочеться з головою поринути в цей прекрасний мир неповторної прози. День сьогоднішній у романі увібрав у себе глибинну вагу ламяти, оскільки “розум людини – це згусток вічності, що увібрав у себе тисячоріччя історії й еволюції, наше минуле, сьогодення й конструкцію прийдешнього… Ми є те, що ми пам’ятаємо й чекаємо”. Тому по^-особливому звучить назва роману – рядок з вірша Б. Пастернаку “Єдині дні”. Це вірш – антипод роману по легкому смутку, задушевності почуття, ледве неуважного погляду на минуле, розчинене вбудущем.

Роман же трагічний, що оголює всі конфлікти сучасності, що вимагає від кожного негайних однозначних рішень. У такій назві укладена не тільки важлива для письменника ідея, думка, але й поетичний, музичний образ, ліричний мотив, що “просвічує” крізь тканину всього роману. І довше століття триває день похорону Казангапа, день напружених міркувань Едигея про складні питання часу, історії

И от художнє чудо: у його спогадах і міркуваннях відкривається нам ідеальне поводження й житіє людини. Ми читаємо не про колишній і не про те, як живуть, а про те, як жити. Жити в гармонії із природою й із самим собою, личностно й щасливо, на чисті початках

Основою життя героїв роману на Буранному полустанку стали Пам’ять і Совість. Ці люди не рвуть від життя шматки й не шукають, де краще. У суворій природі Сары-Озеков вони вловили живу душу самої Природи й уміють радуватися малому – поезії зливи, наприклад.

“Абуталип і діти купалися в потоках зливи, танцювали, шуміли… Те було свято для них, віддушина з неба”. Життя сімей Едигея, Казангапа й Абуталипа Куттыбаева протікає зі своїми страстями, надіями й труднощами

А в труднощах загартовується характер, очищаються душа й розум. І цінності в їхньому світі щирі: любов сімейна, чесний праця, незлобива життя. Можливо, ідеальні © Алл Соч. РУ 2005 відносини між сім’ями на Буранному – втілення мрії письменника, прообраз відносин між народами й державами. Однак Еди-Гей і Укубала, Абуталип і Зарипа далеко не наївні люди. У тязі до вільного життя вони протистояли законам роду, випробували гоніння в певний період історії

Тому й дорожать так тремтливо й ніжно один одним і дітьми. Сімейна любов – головна цінність. Та й життя на полустанку схожа на братній гуртожиток. В основі її – жаль і духовність. І Едигей у цьому світі – головна особа, для всіх підтримка й опора

Pages: 1 2

Збережи - » Рецензія на книгу Ч. Т. Айтматова «И довше століття триває день» . З'явився готовий твір.

Рецензія на книгу Ч. Т. Айтматова «И довше століття триває день»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.