Гейне видав чотири книги віршів. Найкращою поетичною збіркою є “Книга пісень”, яку він написав у Німеччині. Поет розділив свою книгу на три частини. Це “Юнацькі страждання”, коли кохана з’являється до нього в уяві; “Ліричне інтермецо”, де кохання розцвітає у сновидіннях; нарешті “Знову на батьківщині”, де любов оживає тільки в пам’яті поета. До збірки своєрідним епілогом включено цикл “Північне море”, який тематично не пов’язаний з історією кохання.
У «Юнацьких стражданнях» кохана зображена як романтична мрія, нестерпне чекання, химерне сновидіння. Як і властиво сну, “картини” розірвані, а їхній порядок сплутаний. Образ коханої, що з’являється поетові уві сні, сповнює його серце не щастям та радістю, а гострою тривогою і щемливим сумом. Він бачить її то на балу в сатани, то в образі чужої нареченої під вінцем. Своєю красою вона пориває його до пекла, мучить кокетуванням і зрадами. Даремно чекає поет на зустріч з коханою весь день. Нарешті митець залишає місто, щоб розірвати зачароване коло. Поету ненависне “порядне товариство”, де всі зневажають його:
- Ти бачиш, як щодня оті почвари —
- Пси в окулярах, кицьки у рум’янах —
- Моє ім’я товчуть в плітках поганих
- Й вигадують мені пекельні кари.
- До цього суспільства належить і та, що “роздряпала” до крові його серце.
Поет повертається до рідного дому. Зустрічає його рідна мати з чистою і вічною любов’ю.
- Я звик високо голову держати,
- Бо маю честь і мужність без догани.
- Хай сам король мені у вічі гляне, —
- Не опущу я їх, кохана мати.
- Але тобі наважуся сказати:
- Хоч дух у мене гордий, нездоланний,
- Та біля тебе непокора тане,
- Бо звик тебе, святу, я шанувати.
- Моя душа подолана твоєю
- Високою, прекрасною душею,
- І в небеса я лину разом з нею.
- 1 каюсь я за вчинки, що смутили
- Твоє високе серце, серце миле,
- Що так мене усе життя любило!
- (”Моїй матері”. Переклав М.Рильський)
Поезії з розділу “Ліричне інтермецо” витримані в м’яких ліричних тонах. Вони завжди привертали увагу композиторів -Р.Шумана, П.Чайковського та ін., бо тут багато музики, гармонії в самому вірші. Як справжня пісня мінорної тональності звучить, наприклад, вірш “Чому троянди, немов неживі
- Чому троянди немов неживі,
- Кохана, скажи мені?
- Чому, скажи, в зеленій траві
- Фіалки такі мовчазні?
- Чому так гірко дзвенить і співа
- Жайворонком блакить?
- Чому в своєму диханні трава
- Тління і смерть таїть?
- Чому холодне сонце поля
- В задумі похмурій мина?
- Чому така пустельна земля
- І сіра, мов труна?
- Чому мене, мов безумця, в пітьму
- Моя печаль жене?
- Скажи, кохана моя, чому
- Покинула ти мене?
- (Переклав Л.Первомайський)
У “Ліричному інтермецо” Гейне свої почуття виражає через образи природи - ніжної, лагідної, спокійної. Іноді символіка природи набуває драматичного характеру. Таким є символічний вірш про кедр, що росте на засніженій вершині. З південною пальмою зустрітися йому ніколи не вдасться:
- Самотній кедр на стромині
- В північній стоїть стороні,
- І кригою, й снігом укритий,
- Дрімає і мріє вві сні.
- І бачить він сон про пальму,
- Що десь у південній землі
- Сумує в німій самотині На спаленій сонцем землі.
- (”Самотній кедр…” Переклав Л.Первомайський)
Тема розлуки, прощання - центральна у розділі «Ліричне інтермецо». Кульмінацією її розвитку є вірш «Коли розлучаються двоє…»:
- Коли розлучаються двоє,
- За руки беруться вони,
- І плачуть, і тяжко зітхають,
- Без ліку зітхають, смутні.
- З тобою ми вдвох не зітхали,
- Ніколи не плакали ми;
- Той сум, оті тяжкі зітхання
- Прийшли до нас згодом самі.
- (Переклав М. Стависький)
У художньому відношенні розділ “Знову на батьківщині” — найцінніша частина збірки. Поет шукає забуття в мандрах. Причиною тому — нерозділене кохання. Він повертається до рідного міста, несподівано зустрічається з родиною колишньої коханої. Оживають згаслі спогади. Головна тема розділу — змалювання недооцінки суспільством високих душевних якостей героя. Гейне страждав від невизнання себе як особистості. Поет пише, що тільки прості та щирі люди можуть оцінити всю глибину і красу його душі:
- Вродливице рибачко,
- До суші плинь в човні,
- Зостанься тут поруч зі мною
- І руку дай мені.
- Прилинь до мого серця
- І страх даремний забудь, —
- Щодня ж у дикім морі
- Ти прокладаєш путь.
- Як море, в мене серце —
- Нуртує і кипить,
- І скарб чудових перлів
- На дні його лежить.
- (”Вродливице рибачко…” Переклав Дм. Паламарчук)
Тема спогадів підкреслює самотність та неприкаяність поета. Він бачить себе в минулому, переживає колишній біль: Ніч тиха, всі вулиці в сні спочивають, Колись моя люба в цій хаті жила; її вже немає, її тут не знають, Оселя ж лишилася та, що й була. І там хтось стоїть, вгору глянув, здригнувся І в розпачі руки ламає свої; Ось місяць його освітив, —я жахнувся: Обличчя і постать у нього мої!
- Ти, марище зблідле, ти, тінь моя власна!
- Нащо мене дражниш коханням моїм?
- І так не забута година нещасна,
- Як серцем я рвався на місці оцім.
- («Ніч тиха…» Переклала Леся Українка)
Переважна більшість віршів збірки написана в дусі народних пісень. Цим і пояснюється її назва — “Книга пісень”. Гейне в народній пісні віднайшов потрібні йому художні образи і поетичні засоби. Так, у вірші “Не знаю, що стало зо мною…” ключовим є традиційний для німецького фольклору образ Лорелеї — дівчини-сирени з Рейну, що чарувала рибалок своїм співом:
- Не знаю, що стало зо мною,
- Сумує серце моє,
- Мені ні сну, ні спокою
- Казка стара не дає.
- Повітря свіже — смеркає,
- Привільний Рейн затих;
- Вечірній промінь грає
- Ген на шпилях гірських.
- Незнана красуня на кручі
- Сидить у самоті,
- Упали на шати блискучі
- Коси її золоті.
- Із золота гребінь має
- І косу розчісує ним,
- І дикої пісні співає,
- Не співаної ніким.
- В червні рибалку в цю пору
- Поймає нестерпний біль,
- Він дивиться тільки вгору —
- Не бачить ні скель, ні хвиль.
- Зникають в потоці бурхливім
- І човен, і хлопець з очей,
- І все це своїм співом
- Зробила Лорелей.
- (Переклав А. Первомайський)
Розмір вірша, яким найчастіше користується поет у «Книзі пісень», наближений до народного і має назву дольник. Він відрізняється від класичних літературних розмірів нерівномірними пропусками складів. Дольник у Гейне заснований на трискладовому силабо-тонічному розмірі. Так, у вірші «Хотів би я в слово єдине…» метричною основою, на якій формується дольник, є тристопний амфібрахій:
- Хотів би я в слово єдине
- Вмістити всю думу смутну,
- Віддать його вільному вітру —
- Нехай би відніс вдалину.
- Нехай би печаль в отім слові
- До тебе моя попливла,
- Щоб ти її кожну хвилину
- Почути, кохана, могла.
- І навіть, коли серед ночі
- Заплющиш ти очі ясні,
- І тут щоб знайшло моє слово
- Тебе у найглибшому сні.
- (Переклав Л. Первомайський)
Збережи - » "Книга пісень" Гейне . З'явився готовий твір.