Психологічні двійники Р. Раскольникова в романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»

Роман “Злочин і покарання” Ф. М. Достоєвського з’явився підсумком болісних роздумів письменника про протиборство двох почав, добрій і злого, властивих природі кожної людини. У своєму творі Достоєвський скрупульозно аналізує духовний мир головного героя роману, Родіона Раскольникова, і ті спонукальні мотиви, як зовнішні, очевидні, так і сховані, глибинні, які привели його до злодіяння. Адекватно оцінити особистість героя, проникнути в схованки його душі читачеві допомагають психологічні двійники Раскольникова. Перебуваючи в крайній нужді, болісно переживаючи тяжке становище матері й сестри, що жертвують собою заради нього, морально страждаючи за всіх “принижених і ображених”, Розкольників виношує у своїй голові план злочину, під яким підводить теоретичне обґрунтування

По теорії Раскольникова, всі люди від народження діляться на два розряди: “на нижчі (звичайних), так сказати, на матеріал… і властиво на людей, тобто имеющих дарунок або талант сказати в середовищі своєї нове слово”. При цьому “незвичайні” люди заради якоїсь високої діли не тільки можуть, але й повинні переступити через життя одного, десяти або ста чоловік “звичайних”, які “зобов’язані бути слухняними, тому що це їхнє призначення”. Не зауважуючи всій згубності й жорстокості своєї теорії, Розкольників хоче перевірити на ділі, до якої категорії ставиться він сам. “ чиВоша я, як всі, або людина?.. Чи тварина я тремтяча або право маю?

” от питання, що болісно терзають його душу. Будучи людиною гордим, відчуваючи свою інтелектуальну неординарність, Розкольників не бажає відносити себе до “матеріалу”, що служить “єдино для зародження собі подібних”, тому він, нібито для блага вес злиденних і знедолених, дозволяє собі зробити “справедливе вбивство” баби-процентщицы, називаючи її “бридкою, злобливою вошею”. Теорія Раскольникова не оригінальна подібні думки тоді “витали в повітрі” і спадали на думку многим зневіреним молодим людям. Незнайомий студент, розмова якого з молодим офіцером випадково підслухав Розкольників у трактирі, гаряче доводив своєму співрозмовникові, що “одне малюсіньке преступленьице” з лишком виправдається “тисячами добрих справ”. Цей студент духовний двійник Раскольникова.

Більше того, він своїми висловленнями дав додатковий імпульс ідеї вбивства “дурної й злий старушонки”. Порфирій Петрович, ведучий справа про вбивство, легко обчислює Раскольникова, головним чином ґрунтуючись на психологічному аналізі злочину. Допомагає йому в розслідуванні той факт, що в молодості він сам перехворів “бонапартизмом”. “Мені всі ці відчуття знайомі, і статейку вашу я прочитав як знайому”, зізнається він підозрюваному. Переживши в минулому подібні відчуття, усвідомивши згубність аналогічних ідей, піднявшись над ними, Порфирій Петрович говорить: “Стаття ваша безглузда й фантастична, але в ній миготить така щирість, у ній гордість юна й непідкупна, у ній сміливість розпачу…

” Він називає Раскольникова “наиблагороднейшим людиною”, а в злочині його бачить “книжкові мрії”, “теоретично роздратоване серце”. Одним із психологічних двійників Раскольникова в романі є також розважливий ділок Лужин. У нього теж є своя життєва теорія “теорія цілого каптана”.

Лужин переконаний, що добробут суспільства тримається на влаштованих приватних справах і “цілих каптанах”. Він відкрито проповідує егоїзм і індивідуалізм: “Возлюби, раніше всіх, одного себе, тому що геть усе на особистому інтересі засноване”. Заради власних інтересів, уважає Лужин, можна переступити через будь-які перешкоди, наприклад, зробити підробка або оббрехати безневинного

Як і Розкольників, Лужин бажає вважати себе людиною вищого розряду, якому багато чого дозволено. Але якщо для Раскольникова злочин спосіб добування засобів, необхідних для служіння людству, то мотиви Лужина набагато приземленнее й пошлее: їм рухає винятково користь. Образ Лужина в романі інтелектуально знижує ідею Раскольникова.

Ще більш складний інший духовний двійник Раскольникова Аркадій Іванович Свидригайлов, людина глибоко порочний і аморальний. Не без підстави він говорить Раскольникову: “Ми з вами одного поля ягоди”, адже на його совісті лежить цілий ряд злодіянь. Він винуватий у смерті свого лакея й п’ятнадцятирічної копіювання заборонене © 2005 глухонімої дівчинки, він отруїв свою дружину й благодійницю Марфу Петрівну, він домагався Дуни, не гребуючи ніякими засобами. Недарма підслухана їм сповідь Раскольникова не здивувала й не обурила його. Свидригайлов зовсім спокійно й холоднокровно приймає злочин Раскольникова, не бачить у ньому ніякої трагедії. Більше того, він визнає і його теорію, уважаючи, що “одиничне лиходійство дозволене, якщо головна мета гарна”.

Але “гарна” ціль Свидригайлова хтивість. Заради своїх мерзенних, похітливих прагнень він ні перед чим не зупиняється. Свидригайлов не кається в доконаних злодіяннях, його не гнітять борошна совісті, але він сам стає жертвою власних злочинів, вони приводять його до неминучого психологічного тупика, з якого він бачить один вихід самогубство

Але чому ж Розкольників, оказавшийся в подібній ситуації, не пішов цим шляхом? Його вберегла від непоправного кроку любов до нього близьких людей: матері, сестри, Разумихина, а найбільше Соні. Сонечка Мармеладова найясніший духовний двійник Раскольникова.

Вона теж, по нормах суспільної моралі, злочинниця. Але “піти по жовтому квитку” дівчину змусили жорстокі обставини. Жертвуючи собою, Соня рятувала від голодної смерті п’яницю-батька, сухотну мачуху і її малолітніх дітей. Але цими гуманними цілями Соня не намагається виправдатися, вона випробовує почуття провини, усвідомить власну гріховність. Саме їй зізнається Розкольників всодеянном.

Соня намагається зрозуміти й простити цієї людини, страждає разом з ним, але не може прийняти його згубну теорію. Соня призиває Раскольникова до покаяння, вона переконана, що тільки искреннее каяття може очистити душу, відродити її до нового життя. Аналізуючи образи двійників Раскольникова, можна помітити, що кожний з них несе певне значеннєве навантаження. У сукупності ж вони служать всебічній оцінці особистості героя й допомагають осмисленню однієї з основних ідей роману, що ніякі, навіть найблагородніші, мети не можуть служити виправданням аморальних, злочинних засобів

Збережи - » Психологічні двійники Р. Раскольникова в романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» . З'явився готовий твір.

Психологічні двійники Р. Раскольникова в романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.