Стосовно предмета доведення докази діляться на прямі й непрямі. Розподіл доказів на прямі й непрямі засновано на тім, що одні з них містять відомості про обставини, що становлять предмет доведення, інші - про так званих “доказательственних”, “проміжні”, “допоміжних” факти. Прямі - це такі докази, у змісті яких відбитий хоча б один з елементів предмета доведення, хоча б одне з обставин, перерахованих у ст. 73 УПК. Непрямими є всі інші докази. У побічних доказах немає відомостей про подію злочину, провині, обставинах, що характеризують особистість обвинувачуваного, характері й розмірі збитку. інформація, Що Перебуває в них, що має відношення до справи, лише допомагає встановити обставини, що підлягають доведенню. Прямими доказами є такі фактичні дані, які містять інформацію про обставини, що входять у предмет доведення, а непрямі - містять інформацію про побічні факти, з яких можна зробити висновок про шукані в справі фактах

Прямими називаються докази, які служать безпосередньо встановленню обставин, що підлягають доведенню в справі. Це насамперед подія злочину, факт здійснення його певною особою, винність цієї особи у вигляді наміру або необережності, тобто обставини, що утворять головний факт. Але й обставини, що зм’якшують або обтяжують відповідальність, як і всі інші, перераховані в ст. 73 УПК, можуть з’ясовуватися за допомогою прямих доказів

Прямі докази вказують на здійснення особою злочину або виключають його причетність до нього. Обставини, зазначені в п. 1, 2 ст.73, дають підстави для відповідей на питання, поставлені в п. 1, 3, 4 ст. 299. Показання обвинувачуваного, що визнає свою провину й пояснює, по яких мотивах, коли, де й при яких обставинах він вчинив злочин, є прямим доказом. Прямим доказом є показання свідка про те, як обвинувачуваний наносив удари потерпілому. При використанні прямих доказів завдання полягає тільки у встановленні їхньої вірогідності (тобто треба встановити, чи говорить обвинувачуваний, свідок правду), тому що значення повідомлених відомостей для встановлення предмета доведення тут очевидно. Для встановлення вірогідності доказу кожне з них повинне бути розглянуте в сукупності всіх доказів. Ніяких переваг у силі прямий доказ не має, тому неприпустимо вважати “головним” доказом, “царицею” доказів такий прямий доказ, як визнання обвинувачуваним своєї провини (ч. 2 ст. 77 УПК).

Найважливіша відмінна риса прямих доказів полягає в тому, що в їхній зміст входять самі обставини, що підлягають доведенню, у вигляді безпосередньої інформації про їх. Обвинувачуваний розповідає про те, як він готовив і вчиняв злочин, свідок - очевидець злочину дає показання про дії обвинувачуваного й потерпілого в момент злочину й т.д. У всіх таких випадках ми маємо справу із прямими доказами, коли фактичні дані, повідомлювані тими або іншими особами, прямо й безпосередньо вказують на одне або кілька обставин, що підлягають доведенню в справі в остаточному підсумку, що входять у головний факт

Непрямими називаються докази, які служать установленню проміжних (доказательственних) фактів, на підставі сукупності яких робиться висновок про існування або неіснування обставин, що підлягають доведенню в справі (головного факту).

Побічні докази містять відомості про факти, які передували, супроводжували або випливали за встановлюваною подією й по сукупності яких можна зробити висновок про те, чи мало місце подія злочину, винний або не винний обвинувачуваний. Так, при розслідуванні справи про вбивство на підставі побічних доказів (приналежність обвинувачуваному ножа, яким зроблене вбивство, виявлення на місці здійснення злочину слідів взуття обвинувачуваного, установлення неприязних відносин обвинувачуваного й потерпілого й інших фактичних даних) формується висновок слідчого, суду про здійснення обвинувачуваним даного злочину. Шлях установлення обставин справи за допомогою побічних доказів більше складний, чим при прямих доказах

За допомогою побічних доказів установлюються не самі обставини, які перераховані в ст. 73 УПК, а лише пов’язані з ними факти, аналіз яких у сукупності може привести до висновку про існування або не існування цих обставин

Наприклад, у справі про крадіжку особистої власності обвинувачуваний винним себе не визнав, але є показання свідка, що бачив, як обвинувачуваний направлявся до місця, де відбулася крадіжка, безпосередньо перед злочином; при обшуку в житло обвинувачуваного знайдена частина викрадених речей, що зафіксовано в протоколі обшуку; у житло потерпілого, де відбулася крадіжка, знайдені відбитки пальців обвинувачуваного, що підтверджується протоколом огляду місця події, речовинним доказом і висновком експерта. Жодне із цих доказів саме по собі не може служити підставою для висновку про те, що злочин зробив обвинувачуваний. Кожне з них, узяте изолированно, допускає різні, багатозначні тлумачення в частині відносини його змісту до доказуваних обставин

При користуванні прямими доказами для встановлення підлягаючому доведенню обставин досить упевнитися в доброякісності їхнього джерела, переконатися у відповідності їхнього змісту дійсності, щоб зробити висновок про існування шуканого факту. При користуванні ж побічними доказами потрібно не тільки переконатися в доброякісності джерел доказів і вірогідності відомостей, що утворять їхній зміст, але й проробити складну роботу з формулювання правильних висновків із сукупності цих даних

Користування побічними доказами ускладнюється тим, що зв’язок їхнього змісту з підлягаючому доведенню обставинами не очевидна, а кожне з них допускає неоднозначне тлумачення значення його для висновку із приводу доказуваних обставин. Однак немає підстав протиставляти прямі й побічні докази. Установлення істини в справі в багатьох випадках відбувається на підставі використання й прямих і побічних доказів, що взаємно доповнюють друг друга

При доведенні за допомогою побічних доказів треба, по-перше, установити, чи достовірні відомості, які стали відомі слідчому, суду ( чиговорить свідок правду про наявність неприязних відносин між обвинувачуваним і потерпілої, чи дійсно на ножі були відбитки пальців обвинувачуваного й т.д.); по-друге, визначити, чи зв’язані відомими відомості, що стали, зі здійсненням злочину обвинувачуваним (наприклад, обвинувачуваний міг бути в неприязних відносинах з потерпілої, але це не спричинило яких-небудь злочинних дій з його боку; на місці злочину виявлені відбитки взуття підозрюваного, але це не виходить, що він був на місці злочину, тому що його взуття могло надягти інша людина й т.п.). Тому при використанні побічних доказів важливо встановити не тільки яка-небудь обставина, але й об’єктивний зв’язок цієї обставини із установлюваними в справі фактами. Форми цього зв’язку можуть бути різні (зв’язок причинний, часова-просторово-тимчасова, зв’язок відповідності й ін.).

Маючи у своєму розпорядженні непрямі докази в справі, треба перевірити їхній зв’язок з доказуваною обставиною, щоб виключити випадкове стікання обставин

З наведеної характеристики побічних доказів випливають наступні правила їхнього використання:

а) побічні докази приводять до достовірних висновків у справі лише у своїй сукупності;

б) побічні докази повинні бути об’єктивно зв’язані між собою й з доказуваним положенням;

в) система (сукупність) побічних доказів повинна приводити до такого обґрунтованого висновку, що виключає інше пояснення встановлених обставин, виключає розумні сумніви в тім, що обставини справи були саме такими, як вони встановлені на основі цих доказів

Побічні докази у своїй сукупності можуть служити підставою для висновку про факти, що входять у предмет доведення. Вони можуть бути використані при перевірці вірогідності прямих доказів, заповнювати їхні пробіли, указувати шлях одержання нових доказів. Побічні докази не можна вважати доказами “другого сорту”. Ці докази частіше, ніж прямі, зустрічаються при розслідуванні й розгляді кримінальних справ і при правильному їхньому використанні приводять до достовірних висновків

Первісні й похідні докази

По характері відтворення інформації про досліджуваний факт доказу підрозділяються на:

- первісні,

- похідні

Pages: 1 2 3