Пряма і непряма мова

Пряма мова (ПМ) – це точно відтворений чужий вислів із збереженням його лексичних, синтаксичних та інтонаційних особливостей. Вона, як правило, супроводжується словами автора, в яких стає відомо, кому належить ПМ, за яких обставин і в якій спосіб вона була висловлена тощо. Слова автора при ПМ є синт. центром, що організує констр. з чужим мовленням. Вони є засобом введення в розповідь чужого мовлення. ПМ разом зі словами автора – особливий тип синт. будови, близький до БСР з різнотипними частинами, але ПМ і слова автора не становлять разом одного речення, а виступають завжди як окремі речення. Зв’язки ПМ зі словами автора на письмі регламентуються спеціальними пунктуаційними правилами, а в усному мовленні – інтонацією.

Непряма мова (НМ) – це чуже мовлення, введене автором розповіді в текст у формі з’ясувальної підр. частини СПР. Вона не є самост. синт. одиницею, а разом із словами автора становить складнопідр. з’ясув. речення, в якому головна частина – слова автора, підрядна – НМ. Синт. центром, як і при ПМ, є слова автора, які виступають у ролі головнох частини СПР. /Мати запитала сина, куди він зібрався/. В усному і писемному мовленні нерідко доводиться ПМ замінювати на НМ. У такому випадку утворюється СПР, до головної частини якого приєднується за доп. сполучн. що (якщо чуже мовлення – розповідне речення), щоб (спонукальне), чи (питальне, якщо відсутнє питальне слово) так спол. слів займенниково-присл. походження підрядна частина, якою стає пряма мова. / «Чи почали сіно возити?» – запитав Ваня. Ваня запитав, чи почали сіно возити/. Якщо в ПМ є особові займенники й особові форми дієслів, то в НМ вони вживаються з погляду авторської розповіді, а не з погляду того, чиє мовлення передається.

Невласне пряма (вільна непряма) мова – особливий стилістичний прийом, за дом. якого автор розкриває внутр. почуття героїв, їхні думки, переживання, прагнення. Вона становить суміш НМ з елементами ПМ, зберігаючи певною мірою при цьому порядок слів, інтонацію, дослівні вислови, емоційність мови персонажів. Це так зване внутрішнє мовлення, яке передається письменником шляхом ніби перевтілення у свого героя. /Кайдаших обтерла білою хусткою сап’янці і гордовито дивилася навкруги: дивіться, мов, люди добрі, яка панія їде до вас у гості/. У наведених прикладах мовлення персонажів різними способами (інтонація, вставні слова тощо) включається в авторську розповідь, що надає всьому вислову експресивності й емоційності.

81. Словосполучення як синтаксична одиниця. Типи словосполучень.

Слсп. – це смислове чи граматичне поєднання 2-ох чи кількох повнозначних слів на основі підрядного зв’язку (узгодження, керування, прилягання, ім. прилягання).Слсп. за ознаками ближче до слова:не є ком-ною од.;не мають мод.-час. значень, тобто предикативності;виконують номінативну ф-цію;Слсп.: 1. вільні (вивч. синтаксис);2. лекс. спол-ня слів (термінологічні, географічні назви, видові і родові назви рослин і тварин)СУХОТИН, ЯРЦЕВА, МЕЛЬНИЧУК: суряд. і підряд. слсп. (на базі реч-ня);Дехто: предикативні і непредикативні слсп. Деякі вчені: сурядні слсп. /дорослі і діти, не зошит, а щоденник, як учитель, так і учні/, проте вони називають не одне поняття, тому їх потрібно розглядати на рівні синт. зв’язків реч-ня. Булаховський: є сур. слсп., які наз. одне поняття (батько й мати = батьки, день і ніч =доба), Потебня наз. їх dvanadva, або репрезентативні пари. За кільк. компонентів слсп.: прості (1.поєднання 2-ох повнознач. слів; 2.1-го повнознач. слова і нечленованої сполуки/лекс., фраз., характеристичної) і складні, залежить не від кількості ком-тів, а від неподільності пев. слсп. на мін. од. За стрижневим словом слсп. бувають:субстантивні (ім-кові);/суб.-суб., суб.-ад’єкт., субс.-прономін., субс.-нумер., субс.-адверб., субс.-інфініт./ад’єктивні (прикм-кові);прономінальні (займен-кові);нумеральні (чис-кові);адвербіальні (присл-кові);вербальні (дієслівні).

Узгодження, керування, прилягання – мають субординат. хар-р, тобто однобічну спрямовану підпорядкованість головному слову. Сутність узгодження полягає в тому, що форми залежного слова зумовлюються головним, і при зміні останнього відповідно змінюється залежне.

УЗГОДЖЕННЯ → повне, неповне – ф. залежного слова зумовлюється ф. головного слова./стиглі вишні, стиглих вишень, етс./

1. слова у слсп. узгоджуються в усіх можливих формах (роді, числі, відмінку – для слсп. у формі множ.)

2. слова узгоджуються тільки в окремих формах, як правило, у числі та відмінку.

Узгодженню відповідають атрибутивні відношення.

При узгодженні залежне слово виступає: 1.прикметником, 2. дієприкметником, займ. прикметник. типу, числівником (порядковим, кількісним у непрямих відмінках).

Деякі синтаксисти твердять, що у прикладкових конструкціях зв’язок узгодження, проте це не так.

Кротевич називає такий зв’язок кореляцією.

КЕРУВАННЯ – головне слово для вираження граматичного значення вимагає, щоб залежне слово мало форму певного непрямого відмінку з прийм. чи без./зустріти брата, написати олівцем/

КЕР-НЯ→1.безпосердне (безприйменникове), посереднє (прийменникове); 2. слабке, сильне, напівслабке.

Зміна головного слова не викликає зміни залежного слова, як при узгодженні: граю етюд, грають етюд, грали етюд.

Сильне кер-ня – певне керівне слово неодмінно супроводжується залежним словом тільки в певному відмінку. Буває в таких випадках:

1. при сполученні перехідних дієсл. З ім. у З. в. без прийм./написати твір, зустріти подругу/

2. перехід. дієсл. з часткою «не» + ім. у Р. в/не знайти дороги, не знати теорії/

3. перехід. дієсл. + ім. у Р. в. зі знач. часковості./принести борошна, купити хліба/.

4. пред. прикм. + залежне слово, що їх інформативно доповнюють./здібний до математики, схильний до роздумів/

5. віддієсл. ім., що походять від перех. дієсл. + ім. у Р. в./надання допомоги, визволення міста/.

Всі інші випадки – слабке кер-ня, коли ф. залежного слова не визначається лекс.-грам. властивостями гол. слова/орати трактором, йти з товаришем/.

Слабке керування –неперех. дієсл. + відмінкова ф. ім. з прийм./зустрітися з матір’ю./

Напівслабке кер-ня – у слсп. із 3-ох компонентів, між 1 і 2 компонентом/подати заяву деканові, написати листа бабусі/.

Кер-ню відповідають об’єктні, суб’єктні, комплетивні відношення.

Гол. слово, як правило, дієсл., але бувають і інші чм.

NB: Якщо у слсп. обставинні віднош. Або атрибутивні, то це іменне прилягання/пелюстки троянди, листя клену/.

ПРИЛЯГАННЯ – залежне слово (прислівник, інфінітив, дієприслів.) має незмінну ф. і поєднується з головним тільки за змістом. Обставинні та атрибутивні відношення./їхати швидко, читати присівши, дуже веселий, абсолютно неможливо; дорога вгору, можливість відпочити/.

Синт. зв’язок в предикативному центрі – координація, тяжіння, співположення.

5.Питання періодизації історії УЛМ. Зміни в змісті поняття «УЛМ» на різних етапах загальнонародної мови.

План: теорії походження у\м; теорії походження укр. літ-ої мови; періодизація в історії УЛМ; зміни в змісті поняття «українська літературна мова» на різних етапах загальнонародної мови.

Існує три теорії щодо походження у\м: 1)Теорія М. Красуського(робота «Древность малоросийского языка» 1880р.): він говорить, що у\м або утвердилася разом із санскритом, або раніше нього. Свої думки він як лінгвіст ґрунтує на аналізі числівників різних мов світу. Робить висновок, проаналізувавши лише один числівник. Доводить, що малоросійська мова – найдавніша серед усіх слов’янських. 2)теорія І. Ющука. Говорить про те, що укр мова виникла раніше ніж давня латинська. Якщо брати латинь архаїчну аж до нашої ери, то там є кличний відмінок, і майже ті самі закінчення, збігаються роди, маємо тотожність щодо особових закінчень дієслів. 3)Теорія Ю. Шевельова. На його думку з прасловянської мови у 6-7 ст н. е. виділилися діалект масивами усі сучасні словянські мови. Категорично запечечував спільно-східнословянські мови як і існування давньоруської народності. Вважав, що не було ніяких підстав щоб діалектні масиви на тер майб КР і на землях які оточували КР, обєднувались в єдину мову.

Pages: 1 2

Збережи - » Пряма і непряма мова . З'явився готовий твір.

Пряма і непряма мова





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.