Серед юридичних ознак злочину перше місце належить протиправності діяння. Суспільна небезпека називається матеріальною ознакою злочину тому, що він характеризує злочин із соціально-політичної сторони. Чому з величезної маси людських учинків законодавець у якості злочинн і протиправних обрав саме ті, які перерахований у законі? Очевидно, що він уважає їх суспільно небезпечними, тобто, що подібні вчинки являють собою небезпеку для суспільства й держави, тому що вони порушують установлений у державі правопорядок, що регулює систему суспільних відносин

Усяке правопорушення небезпечно для суспільства, але в злочині укладений вищий ступінь суспільної небезпеки, що визначається важливістю суспільних відносин, а також значущістю й обсягом заподіяної шкоди, особливістю самого суспільно небезпечної дії, а в деяких випадках - особливістю суб’єкта правопорушення. Віднесення того або іншого суспільно небезпечного діяння до злочинного залежить від волі й свідомості людей, що творять закони, надає суспільній небезпеці якість протиправності й, отже, дозволяє відповідним державним органам почати планомірну боротьбу з такими діяннями заходами правового впливу, і із цього моменту вони стають правопорушеннями

Протиправність - це вже не тільки суспільне, але й державне відношення до дії, що вважалося суспільно небезпечним тільки в суспільній свідомості. Отже, визнання його протиправним являє собою офіційне визнання діяння суспільно небезпечним з боку держави. Заборона ж діяння карним законом указує на значний ступінь його суспільної небезпеки. Таким чином, визнання діяння протиправним є політичний акт держави, у якому закладений глибокий зміст

Як уже сказано, протиправність - порушення злочинним діянням кримінально-правової норми. Це значить, що зроблено дію, що порушує конкретну норму саме карного закону. У нормі карного закону здійснений захист певного соціального блага, але якщо необхідність у його захисті шляхом застосування покарання відпала, тому що суб’єкт перестав бути суспільно небезпечним, те ціль спеціального попередження досягнута

Стаття 77 КК РФ значно уточнює й обмежує можливості її застосування в порівнянні зі ст. 50 КК РСФСР. Вона звучить так: «Особу, що вперше зробило злочин невеликої або середньої ваги, може бути звільнене від кримінальної відповідальності, якщо буде встановлено, що внаслідок зміни обстановки ця особа або доконане їм діяння перестали бути суспільно небезпечними».

КК РФ зовсім правильно розділив зміст ст. 50 КК РСФСР, що містила в собі всілякі підстави звільнення від кримінальної відповідальності й покарання

У КК РФ є цілий ряд статей, що передбачають звільнення від кримінальної відповідальності й покарання по зовсім інших підставах, які ніяк не пов’язані зі зміною обстановки. У ст. 77 мова йде не про будь-які злочини, а тільки про злочини невеликої й середньої ваги і як тільки в тому випадку, якщо змінилася обстановка, у якій виявився винний, і притім настільки істотно, що він перестав бути суспільно небезпечним і залучати його до кримінальної відповідальності явно недоцільно.

Якщо змінюється обстановка так, що зникає ступінь суспільної небезпеки діяння, те насамперед повинен бути змінений закон. У противному випадку суддя стає вище закону й замість законодавця вирішує, чи небезпечно даний чи злочин ні. Такого права суддя не має й не може мати - інакше неминуче повернення до сваволі й беззаконня

Зміна ж ступеня суспільної небезпеки особистості цілком можливо. У такому випадку застосування покарання до такої особи стає недоцільним, формальним і практично не може досягти цілей загального й спеціального попередження, тому що ця особа саме, без застосування покарання, виявило себе законослухняним громадянином, ненавмисно оступившимся, і саме виправилося без судової відповідальності. Зі зникненням же суспільної небезпеки особистості покарання її представляється безглуздою жорстокістю

У зв’язку із з’ясуванням природи карної протиправності варто помітити, що дія, заборонена нормою карного закону, не може бути дозволено якою-небудь нормою іншої галузі права. Наприклад, якщо суб’єкт виявився старим або непрацездатним, то він не може бути зобов’язаним надавати матеріальну допомогу своїм батькам, які також є старими й непрацездатними, отже, він не підлягає залученню до кримінальної відповідальності. Не може бути визнаний шахрайством договір купівлі-продажу, якщо він укладений відповідно до норм цивільного права. Разом з тим, відсутність кримінально-правової заборони не є на перешкоді до заборони даної дії якою-небудь нормою іншої галузі права. Наприклад, що діє в стані гострої потреби не може бути звільнений від матеріальної відповідальності

Винність і караність злочину

Названі ознаки злочину є чисто юридичними. Звичайно, карна протиправність уже припускає наявність винності й, як правило, караності

Укаказание у визначенні поняття злочину на винність як необхідна його ознака покликана зайвий раз підтвердити, що провина суб’єкта є одним з головних і абсолютно необхідним елементом будь-якого злочину - від самого тяжкого до самого незначного. Адже всяке право звернене тільки до людей, як до розумних і мислячих істот. Воно припускає свідоме поводження, що виражається у формі наміру або необережності

Однак винність властива як ознака й інші правопорушення, зокрема, адміністративним провинам і більшості цивільних правопорушень. У філософському змісті справжня воля волі являє собою не просту сваволю, являющиися лише видимістю волі, але вибір, заснований на знанні справи, тобто свідомо ухвалене рішення про модель поводження в конкретної ситуація, що суб’єкт попередньо вивчив, зважив всі «за» і «проти» і вирішив діяти на основі реальної оцінки всіх основних і супровідних обставин. Всі інші дії можна назвати діями «наосліп». Нормальна людина, що має здорову психіку, завжди розуміє, як і навіщо він робить протиправні вчинки, які можуть бути наслідку його діяльності, і в цьому складається суть його провини. Але при цьому завжди потрібно мати на увазі, що це можливо, тільки якщо людина ставимо

Саме осудність являє собою необхідну передумову провини. Неосудність або відсутність провини робить безглуздим кримінальну відповідальність і покарання, які в таких умовах не можуть мати яких-небудь цілей, крім нераціональної помсти. Покарання в подібних випадках не може виконати завдань загального й спеціального попередження

Розумове поводження людини можливо тільки за умови, що він правильно орієнтується в навколишній дійсності, розуміє зовнішні обставини, бачить кінцевий результат своєї діяльності, словом, діє вільно. Будь-яке поводження, що повністю виключає таку волю (непереборна сила й т.п.), виключає питання не тільки про відповідальність, але й про осудність. Нормальна людина, що має певну суму знань про навколишній світ, здатний орієнтуватися в ньому так, щоб у своєму звичайному поводженні досягати поставлених мет

Це, властиво, і є осудність, тобто здатність не тільки оцінити фактичну сторону, але й соціальну значимість свого поводження, про що сказано в ст. 21 КК РФ (ч. I):

«Не підлягає кримінальній відповідальності особа, що під час здійснення суспільно небезпечного діяння перебувало в стані неосудності, тобто не могло усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дії б ез дії) або керувати ними внаслідок хронічного психічного розладу, тимчасового психічного розладу, слабоумства, або іншого хворобливого стану психіки».

Як ми вже відзначали, дії несамовитого по своїй природі лише зовні подібні з людським поводженням саме в об’єктивних його ознаках (спосіб, засоби, манери поводження й т.п.), але від справжніх людських учинків їх відрізняє відсутність розуму. Більше того, саме здатність заподіяти матеріальний або інший збиток і відсутність розумного керівництва цією руйнівною дією зближають дії несамовитого з руйнівною дією сил природи й тварин. Отже, по своїй соціальній сутності вони ставляться до чисто фізичного, а не соціальним силам впливу. Звичайно, об’єктивний збиток від землетрусу, повені або пожежі заподіює суспільству та ж сама шкода, що й злочину, однак зовсім іншими представляються соціальні, моральні та інші наслідки, а головне - способи й засоби їхнього запобігання й борьбй сними.

Pages: 1 2