И чорна, земна кров Обіцяє нам, роздмухуючи вени, Всі руйнуючи рубежі, Нечувані зміни, Небачені заколоти… А. Блок Поети взагалі мають властивість угадувати майбутнє, не тільки своє особисте, але й цілої країни. Олександр Блок особливо відрізнявся цим дарунком. Але мені все-таки здається, що пророцтво Блоку треба розуміти як загальний висновок розсудливих чесних людей того часу

У жовтні 17-го року поет уже був зрілою людиною й міг здраво оцінювати ситуацію в країні. Відомо, що в ті часи чимало кликушествовали про кінець світу. Суспільство пригнічувало трагічний початок двадцятого століття: загибель перших аеропланів, кошмар катастрофи “Титаника”, землетрусу, поява комет, революція 1905 року в Росії й т.д. Письменники складали жагучі мовлення про невідворотність фатальної розв’язки, поети оспівували смерть як рятування від страждань. Але не маючи великого таланта, з будь-яким самим багатим матеріалом не подолати

Блок був геній, йому вдалося зробити великий висновок із всіх потрясінь, які пройшли через його чуйну душу. Уже у вересні 1911 року він писав у поемі “Відплата”: Що ж людина? - За ревінням стали, У вогні, у пороховому димі, Які вогненні далечіні Відкрилися погляду твоєму? У поемі також мова йде про спорудження в майбутньому Храму на крові. Блок, як бачить читач, пророкує людству страшне майбутнє, але, на відміну від крикливиць, він не проклинає своє століття, а лише позначає, через які випробування людям має бути пройти

Говорячи про пророцтва Блоку тої пори, не можна забувати, що він був символіст, а поети-символісти вважали, що відбувається природний процес знищення цього “страшного миру”. На непроглядний жах життя Відкрий скоріше, відкрий ока, Поки велика гроза Всі не сміла у твоїй вітчизні… Дай гніву правому дозріти, Готуй до роботи руки… Не можеш - дай тузі й нудьзі В тобі копатися й горіти…

Звідки в тонкому, інтелігентному й поетичному Блоці стільки твердості й безстрашності? Видимо, усе від віри символістів у справедливість і неминучість трагічного майбутнього Росії. Хочу відзначити також відомі вірші Блоку, що народилися під враженням картини Васнецова “Гамаюн”.

Тут поет представив шлях Росії крізь ярмо татар, голод, страти. І йому - “віщий правдою звучать Вуста, що заспівалися кров’ю”. Але шлях батьківщини Блок ніколи не відокремлював від свого власного: шлях Росії - це його шлях. У вигляді батьківщини багато чого для поета залишається загадкою

Але його завтрашній день він уважає й своїм завтрашнім днем. Об Русь моя! Дружина моя! До болю Нам ясний довгий шлях! Наш шлях - стрілою татарської древньої волі Простромив нам груди. Наш шлях - степовий, наш шлях - у тузі безбережної, У твоїй тузі, про Русь! І навіть імли - нічний і закордонної - Я не боюся

світова війна, ЩоПочалася, ще більше загострила почуття причетності до доль батьківщини, народу. Ідуть століття, шумить війна, Встає заколот, горять села, А ти все та ж, моя країна, У вроді заплаканої й древньої, - Доколе матері тужити? Доколе шуліці кружляти?

Напевно, було б наївним думати, що А. Блок ні в чому не помилявся у своєму пророчому пориві. Головне, що він і у своїх оманах був дуже щирий. Наприклад, співробітничаючи з більшовиками, Блок пояснював це, як відомо, тим, що, бажаючи нового, треба приймати його в тім стані, через яке воно проходить у цей момент. Розвиваючи цю думку, Блок говорив: “Я політично безграмотний і не беруся судити про тактика угоди між інтелігенцією й більшовиками

Але по внутрішньому спонуканню це буде угода музичне. Все залежить від особистості, в інтелігенції звучить та ж музика, що й у більшовиків… Правда, більшовики не вимовляють слова “божа”, вони більше чортихаються, але адже з пісні слова не викинеш”. Отже, Олександр Блок геніально обчислив власну долю й долю Росії ще на початку шляху: Я безумець!

Мені в серце встромили Червонувате вугілля пророка. Пушкінський “Пророк” явно допоміг прозрінню Блоку. Видимо, об Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч.

ру пророчому дарунку Блоку буде ще багато суджень, але масштабність його поезії ні в кого не викликає сумнівів