Драма А. Н.Островського «Гроза» була опублікована в 1860 році, напередодні революційної ситуації в Рос-Ці. У добутку відбилися враження від путі-ходу письменника по Волзі влітку 1856 року. Але не ка-який-те певне волзьке місто й не якісь кін-кретные особи зображені в «Грозі». Всі свої наблюде-ния над життям Поволжя Островський переробило й перетворив їх у глибоко типові картини росіянці жиз-ни. Жанр драми характеризується тим, що в її основі лежить конфлікт окремої особистості й навколишнього суспільства. В «Грозі» ця особистість - Катерина Кабано-Ва. Катерина персоніфікує собою моральну чисто-ту, щиросердечну красу російської жінки, її прагнення до волі, до волі, її здатність не тільки терпіти, але й відстоювати свої права, своє людське достоин-ство. За словами Добролюбова, вона «не вбила в собі че-ловеческую природу». Катерина - російський національний характер

Преж-Де всього, це відбито Островським, що владели в совер-шенстве всіма багатствами народної мови, у мовленні героїні. Коли вона говорить, здається, що вона співає. У мовленні Катерины, пов’язаної із простим народом, воспи-танной на його усній поезії, переважає розмовно-просторічна лексика, що відрізняється високої поэтич-ностью, образністю, емоційністю. Вражають також природність, щирість, простота героїні. Катерина релігійна

Але це не святенництво Кабанихи, а щира, глибока віра в Бога. Вона часто відвідує церкву й робить це із задоволенням і насолодою («И до смерті я любила в церкву ходити! Точно, быва-ло, я в рай увійду..

»), любить розповідати про мандрівниць («У нас повний будинок був мандрівниць і прочанок»), сни Катерины - про «храми золотих». Любов героїні до Бориса небезпричинна. В-пер-Вых, потреба любові дає про себе знати: адже навряд чи її чоловік Тихін під впливом «маменьки» виявляв свою любов до дружини дуже часто. По-друге, ображені чув-ства дружини й жінки. По-третє, смертельна туга одноманітного життя душить Катерину.

И, нарешті;, чіт-вертой причиною є бажання волі, простору: адже любов є один із проявів волі. Катери-На бореться сама із собою, і в цьому трагізм її положе-ния, однак у підсумку вона внутрішньо виправдує себе. Кінчаючи життя самогубством, роблячи, із крапки зре-ния церкви, страшний гріх, вона думає не про порятунок своєї душі, а про любов, що відкрилася їй. «Друг мій! Радість моя! Прощай!» - останні слова Катерины. Ще одна характерна риса Катерины - прагнення до волі, духовному розкріпаченню

Не зрячи в п’єсі неодноразово повторюється образ птаха - символ волі. Звідси постійний епітет «вільний птах». Катери-На, згадуючи про те, як їй жилося до заміжжя, срав-нивает себе із птахом на волі

«…Отчого люди не літа-ют так, як птаха? - говорить вона Варварі. - Знаєш, мені іноді здається, що я птах». Але вільний птах з у залізну клітку. І вона б’ється й тужить вневоле.

Цілісність, рішучість характеру Катерины ви-разилась у тім, що вона відмовилася підкоритися распо-рядкам кабанихинского будинку й зволіла життю в не-волі смерть. И це було проявом не слабості, а духовної сили й сміливості, гарячій ненависті до гніта й деспотизму. Отже, головна діюча особа драми «Гроза» всту-пает у конфлікт із навколишнім середовищем

У четвертій дії, у сцені покаяння, начебто наступає развяз-ка. Всі проти Катерины в цієї зчепі: і «гроза Панів-Ня», і проклинающая напівбожевільна «бариня із дву-мя лакеями», і древня картина на напівзруйнованій стіні, що зображує «геєну вогненну». Бідну Каті-Рину всі ці ознаки що йде, але такого живучого старого миру ледве не звели з розуму, і вона кається у своєму гріху в напівмаренні, стані потьмарення. Вона сама пізніше зізнається Борисові, що «у собі не вільна була», «себе не пам’ятала». Якби цією сценою закінчувалася драма «Гроза», то в ній була б показана непереможність «темного царства», адже наприкінці четвертої дії Кабаниха тріумфує: «Що, синок!

Куди воля-те ве-дет!» Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч. ру Але драма завершується моральною перемогою й над зовнішніми силами, що сковували воль)’ Катерины, і над темними поданнями, що сковували її волю й розум. І її рішення вмерти, аби тільки не остать-ся рабою, виражає, по Добролюбов); «потреба віз-никшего руху російського життя».

Критик назвав Ка-Терину характером народним, національним, «променем світла в темному царстві», маючи на увазі діюче ви-ражение в ній безпосереднього протесту, звільни-тельных прагнень народних мас. Указуючи на глубо-кую типовість цього образа, на його загальнонародне зна-чение, Добролюбов писав, що він представляє « зле-жественное з’єднання однорідних рис, проявляю-щихся в різних положеннях російського життя, по служачи-щих вираженням однієї ідеї». Героїня Островського відбила у своїх почуттях, у своїх учинках стихійний протест широких народних мас проти ненависних умов «темного царства». Саме тому Добролю-Бов і виділив «Грозу» із всієї прогресивної предре-форменої літератури й підкреслив її революцион-ное значення