У своїх творах Чехов відгукується на моральні й ідейні шукання сучасної йому інтелігенції. У центрі його уваги - міра духовної цінності людини, незалежно від його професії й станової приналежності. Чехів піднімає питання про цінність людського життя, про моральний обов’язок людини перед народом, про зміст людського життя. Питання, підняті Чеховим, загальлюдяні

У сюжетах з життя інтелігенції Чехов висловив свої самі таємні думки про сучасну йому дійсності, про сьогодення й майбутнє Росії, про моральну позицію людини. У своїх оповіданнях Чехов показує, як гинуть кращі представники російської інтелігенції. Одним з таких людей є доктор Димов, герой оповідання “Стрибуха”.

Він належить до тої частини російської інтелігенції, який Чехов захоплювався. В образі доктора Димова з’єдналися й героїзм праці, і моральна людська сила, і шляхетна любов до Батьківщини. Його дружина Ольга Іванівна присвятила своє життя пошукам “великої людини”. З її образом зв’язана тема вульгарності, безглуздості обивателів, а, за словами Горького, вульгарність була ворогом Чехова. Ольга Іванівна так і не побачила поруч із собою людини, який вона шукала, не зрозуміла сили й краси Димова

Його талант всі твори на a l l soch © 2005 і чудові щиросердечні якості були замічені тільки після смерті. Ольга Іванівна так і не зрозуміла, що цінність людського життя в ній самої, а не в помилковій величі. Епіграфом до “Стрибухи” можуть служити слова професора з “Нудної історії”: “Я хочу, щоб наші дружини, діти, друзі, учні любили в нас не ім’я, не фірму й не ярлик, а звичайних людей”.

У Чехова є свої улюблені герої. Всі вони натури цілісні, цілеспрямовані, всі вони нехтують жалюгідний затишок, власницьке щастя. Всі вони прагнуть до життя, гідної людини, до боротьби проти підлості й вульгарності. Чехів сказав: “У людині все повинне бути прекрасно: і особа, і одяг, і душу, і думки”.

Відомо й інше його висловлення: “Людина повинен бути ясним розумово, чистим морально й охайним фізично”. Це бажання бачити людей прост, гарними й гармонічними пояснює непримиренність Чехова до вульгарності, до моральної й щиросердечної обмеженості. Але якщо людина підкоряється силі обставин, якщо в ньому поступово гасне здатність до опору, то він зрештою втрачає все истинно людське, що було йому властиво. Це омертвляння людської душі

Такий герой оповідання “Ионыч”. Це парубок, повний неясних, але світлих надій, з ідеалами й бажаннями чогось високого. Але любовна невдача відвернула його від прагнень до чистого, розумного життя. Він піддався вульгарності, що оточує його з усіх боків. Він втратив всі духовні інтереси й прагнення

З його свідомості зник той час, коли йому були властиві прості людські почуття: радість, страждання, любов. Ми бачимо, як людина, розумний, прогресивно мислячий, працьовитий, перетворюється в обивателя, в “живого мертвяка”. Ми бачимо його моральну деградацію

Такі герої Чехова, як Ионыч, втрачають те людське, чим наділила їхня природа. Але самі вони задоволені собою й не зауважують, що втратилися головного - живої душі. У своїх творах Чехов показує, як бездумна радість повсякденного існування може непомітно привести навіть людини живого й сприйнятливого до повного духовного спустошення. Щодо цього чудове оповідання “Аґрус”. Герой оповідання - чиновник

Це добра, лагідна людина. Мрією всього його життя було бажання мати “усадебку” з аґрусом. Йому здавалося, що цього досить для повного щастя. Але подання Чехова про теперішнє людське щастя інше. “Прийнято говорити, що людині потрібно тільки три аршини землі…

Людині потрібно не три аршини землі, не садиба, а вся земна куля, вся природа, де на просторі він міг би виявити всі властивості й особливості свого вільного духу”, - писав Чехов. І от мрія героя збулася, він придбав садибу, у його саду росте аґрус. І ми бачимо, що перед нами вже не колишній боязкий чиновник, а “теперішній поміщик, пан”. Він насолоджується тим, що досяг своєї мети

Чим більше герой задоволений своєю долею, тим страшнее він у своєму падінні. І брат героя не може відповістити на запитання, яке добро потрібно робити, щоб позбутися від мерзенного власницького щастя. Героїв Чехова можна поділити на дві групи: одним з них мало властиві моральні переживання, інші ж, напружено шукають людини в собі й вокружающих.

Байдужості й сірості обивателів, пристосованців у творах Чехова протистоїть інше, совісне відношення до життя, характерне для багатьох чеховських героїв. Одним з таких героїв є Алехин, герой оповідання “Про любов”. Це людина непоганий і недурний, але він загруз у дрібних господарських турботах. Він любить жінку, замужню жінку. Він почуває, що й вона не байдужа кнему.

Вони люблять один одного мовчачи. Алехину нема чого дати їй, йому нікуди неї відвезти. Він не веде яскраве, цікаве, захоплююче життя художника, артиста, героя. Він розуміє, що, піди вона за ним, вона не буде щаслива, а виходить, не буде щасливий і він. Помітимо, що жоден герой Чехова не відбувся в любові. Може бути, тому, що сенс життя не в щастя, а в чомусь більше значному: “Я зрозумів, що коли любиш, то у своїх міркуваннях про цю любов потрібно виходити від вищого, від більше важливого, чим щастя або нещастя, гріх або чеснота в їхньому ходячому змісті, або не потрібно міркувати зовсім”.

Про сенс життя, про призначення людини сперечаються й в “Будинку з мезоніном”. Герой повести, молодий художник, мріє про утопічний ідеал суспільного устрою: якщо звільнити людей від важкої фізичної праці, розділивши його, те тоді кожний буде думати про головний, про пошук правди. Його “супротивник” - прихильник теорії “малих справ”, які вносять невеликі зміни в життя народу, але не піднімаються до рішення головних завдань. В оповіданні втілена спрага гармонії, мрія про здорове, осмислене існування, про духовну красу людини, про працю як основі справедливого й чесного життя

И Ліда зі своїми малими справами доводить, що це неможливо без загальної ідеї. От ще одна повість, герой якої міркує про сенс життя, про свої обов’язки перед народом. Микола Степанович, герой “Нудної історії”, доходить висновку, що він прожив життя невірно. Міркуючи про прожиті роки, він шукає виправдання своєї діяльності. Він заново оцінює своє поводження як громадянина, ученого, глави сім’ї й доходить висновку, що ніколи не пручався вульгарності, що панувала й у його будинку, і внауке.

Тільки в самому кінці життя герой знайшов ваду й у своєму відношенні до миру, і в науковій праці: “Кожне почуття й кожна думка живуть у мені особняком, і у всіх моїх судженнях про науку, театр, літературу, учнях і у всіх картинках, які малює моя уява, навіть самий митецький аналітик не знайде того, що називається загальною ідеєю або богом живої людини. А коли немає цього, те, виходить, немає й нічого”. Життя без загальної ідеї безглузда. Чехів жадав гармонічного існування для людини й страждав від відсутності загальної ідеї

Питання, підняті Чеховим, актуальні й у наш час. Тому Чехова можна вважати письменником, творчість якого сучасно.