ПРОБЛЕМА ІСНУВАННЯ ЛЮДСТВА У СВІТЛІ ТЕОРІЇ ВЕРНАДСЬКОГО ПРО НООСФЕРУ

Введення

До історії поняття “ноосфера”

На основі спостережень природних явищ подання про те, що живих істот взаємодіє із зовнішнім середовищем і впливає на її зміну, виникло давно. На початку 17 століття зачатки подань про біосферу ми зустрічаємо в працях голландських учених Б. Варениуса ( 1629-1695) і Х. Гюйгенса, а також у знаменитого французького журналіста Ж. Бюффона ( 1707-1788) . Через час французький журналіст Ж. Кюв’є ( 1769-1832) помітив, що живі організми можуть існувати тільки шляхом обміну речовин із зовнішнім середовищем. Інші дослідники – французькі хіміки Ж. Б. Дюма ( 1800-1884) , Ж. Бусенго ( 1802-1887) , німецький хімік Ю. Либих ( 1803-1873) з’ясували значення зелених рослин у газовому обміні земної кулі й роль ґрунтових розчинів у харчуванні рослин.

Багато вчених вивчили взаимоотношение організмів із середовищем їхнього перебування й загибелі, що безпосередньо передувало нашому сучасному розумінню біосфери. Ж. Б. Ламарк у своїй книзі "Гідрогеологія" присвятив целую главу впливу живих організмів на земну поверхню. Він писав: "… у природі існує особлива сила, могутня й безперервно діюча, котра має здатність утворювати сполучення, множити їх, різноманітити їх… вплив живих організмів на речовини, що перебувають на поверхні земної кулі й утворюючі його зовнішню кору, досить значно, тому що ці істоти, нескінченно різноманітні й численні, з безупинно мінливими поколіннями, покривають своїми поступово накопичуються й увесь час залишками, що відкладають, всі ділянки поверхні земної кулі".

Із цих висловлень треба правильна оцінка величезної геологічної ролі організмів і продуктів їхнього розкладання. Видатний натураліст і географ А. Гамбольд (1769- 1858) у своєму творі "Космос" дав синтез знань того часу про Землю й Космос і на підставі цього розвив ідею про взаємозв’язок всіх природних процесів і явищ.

Існування біосфери Землі як певної природної системи виражається в першу чергу в круговороті енергії й речовин при участі всіх живих організмів. Ідея цього круговороту була викладена в книзі німецького натураліста Я. Молешотта. А запропоноване в 80-их роках XIX століття, підрозділ організмів по способах харчування на три групи: автотрофні, гетеротрофні й миксотрофние, німецьким фізіологом В. Пфеффером (1845- 1920) , було великим науковим узагальненням, що сприяє розумінню основних процесів обміну речовин у біосфері. Початок вчення про біосферу звичайно зв’язують із ім’ям знаменитого французького натураліста Ж. Б. Ламарка (17441829) , що запропонував термін "БІОЛОГІЯ". Визначення ж "БІОСФЕРА" уперше було уведено австрійським геологом Е. Зюссом в 1875 році, у його роботі з геології Альп. Однак докладного висвітлення ролі біосфери в Зюсса немає. Значно більше широке подання про біосферу ми зустрічаємо у В. И. Вернадського (1863- 1945) .

В. И. Вернадський – один з найвидатніших учених, засновник геохімії, биохимиии, радіогеології й творець наукової школи. В. И. Вернадський був тонким цінителем факторів, ученим, украй вимогливим до того, щоб естественнонаучние гіпотези відбивали об’єктивну реальність матеріального світу, закономірності, пов’язані з фізико-хімічними, геологічними, біохімічними й іншими матеріальними процесами. Його концепції завжди були відточені величезним досвідом естественнонаучной, професійної роботи.

Факти про біосферу накопичувалися поступово у зв’язку з розвитком переважно біологічних наук: ботаніки, географії, ґрунтознавства. Надалі поглиблене подання про закономірні зв’язки тваринами, рослинами й мінералами було розвинено В. В. Докучаєвим. В 1899 році він писав: "Вивчалися головним чином окремі тіла, мінерали, гірські породи, рослини й тварини, і явища, окремі стихії – вогонь (вулканізм) , вода, земля, повітря, у чому, повторюємо, наука й досягла дивних результатів, але не їхнього співвідношення… А тим часом саме ці співвідношення, ці закономірні впливи й становлять сутність пізнання єства, кращу й вищу принадність природознавства".

Так що ж таке біосфера? Які її особливості й закономірності існування? Глибоко актуальні узагальнення Вернадського про біосферу – області існування життя, живих організмів на Землі як єдиного утворення. Іноді в його роботах зустрічаються різночитання й протиріччя, але в цілому вони утворять грандіозну впорядковану структуру, своєрідну єдність – вчення про біосферу. Першими почули початку вчення про біосферу студенти Сорбонни, яким Вернадський читали лекції по геохімії в 1924-32 роках. Ідеї Вернадського про живу речовину й біосферу швидко знайшли відгук, але лише у вузькому колі фахівців. Суспільний резонанс спізнився на піввіку – випадок, не характерний для нашого науково-технічного століття. "Серед величезної геологічної літератури відсутній зв’язаний нарис біосфери, розглянутої як єдине ціле, як закономірний прояв механізму планети, її верхньої області земної кори". (В. И. Вернадський) Вернадський став першим досліджувати життя як єдине ціле, як геологічно своєрідна жива речовина, що характеризується вагомий, хімічним складом, енергією й геохімічною активністю. Вернадський підкреслював, що за геологічну історію організми, очевидно, освоювали нові області планети, пристосовуючись до різноманітних природних умов, беручи участь у їхній зміні. Він першим із учених зрозумів, що ми цілком належимо біосфері – і тілом, і духовним життям, минулим і майбутнім, ставши органом її самопізнання й перетворення. Крок за кроком досліджуючи геохімічні й біогеохімічні процеси, Вернадський підходить до корінним проблемам енергетики й термодинаміки взаємодії живої й кісткової речовини планети й далі, заглиблюючись у біологічну роль людства, свідомості, трудової діяльності, звертається до природно – історичних закономірностей соціально – економічного розвитку суспільства. Вернадський розглядав біосферу як особливе геологічне тіло, будова й функції якого визначаються особливостями Землі й Космосу. А живі організми, популяції, види й вся жива речовина – це форми, рівні організації біосфери.

  Основи концепції ноосфери В. И. Вернадського

В 1923 році Вернадський у своїх лекціях по геохімії, прочитаних у Парижу, уперше вказав на явище дисимметрии нашої планети на прикладі "рухливої частини земної кори" – астеносфери в районі Тихого океану: " Існування дисимметрии (не суцільних оболонок) указує, що їхнє походження тісно пов’язане з геологічними явищами в історії нашої планети, що мають планетарний характер. Воно відбивається докорінно на всіх явищах, що мають місце на Землі, і на всіх шуканнях, із Землею зв’язаних" (В. И. Вернадський) . Вернадський уперше одержав кількісний показник, що підтверджує дисимметрию планети й указав на можливість знаходження "дисимметричних явищ" навіть у Космосі.

Він так само відзначав, що особливу роль у біосфері грають біологічні круговороти, де найважливішим процесом є фотосинтез, здійснюваний рослинністю планети, що впливає на все компоненти природного комплексу біосфери – атмосферу, гідросферу, ґрунт, тваринний мир. Велика роль рослин у житті людського суспільства. Вони створюють необхідне середовище існування й постачають її різними речовинами. Перенос речовини й енергії здійснюється потім за допомогою харчових ланцюгів.

До своєрідного різновиду круговоротов у біосфері ставляться її ритмічні зміни. Ритмікою називається повторюваність у часі комплексу процесів, які щораз розвиваються в одному напрямку. При цьому розрізняють дві її форми: періодичну – це ритми однакової тривалості (час обороту Землі навколо осі) і циклічну – ритми змінної тривалості. Періодичність у біосфері проявляється в багатьох процесах: тектонічних, опадонакопиченні, кліматичних, біологічних і багатьох інших. Ритми бувають різної тривалості: геологічні, вікові, внутрівікові, річні, добові й т. д.

Ритмічність – це форма своєрідної пульсації біосфери як цілісної системи, причому ритми, як і круговороти речовин, замкнуті в собі. Знання й облік ритмічних явищ необхідні при раціональному природокористуванні й охороні природних ресурсів нашої планети.

Розвиваючи вчення про біосферу, Вернадський прийшов до наступних висновків: "Біогенна міграція хімічних елементів у біосфері прагне до максимального свого прояву". Утягуючи неорганічну речовину в "вихор життя", у біологічний круговорот, життя здатна згодом проникати в раніше недоступні їй області планети й збільшувати свою геологічну активність.

Вернадський розглядав біосферу як область життя, основа якої взаємодія живої й кісткової речовини. Він писав: "Живі організми є функцією біосфери й найтіснішим образом матеріально й енергетично з нею зв’язані, є величезною геологічною силою, її визначальної".

Pages: 1 2 3 4 5

Збережи - » ПРОБЛЕМА ІСНУВАННЯ ЛЮДСТВА У СВІТЛІ ТЕОРІЇ ВЕРНАДСЬКОГО ПРО НООСФЕРУ . З'явився готовий твір.

ПРОБЛЕМА ІСНУВАННЯ ЛЮДСТВА У СВІТЛІ ТЕОРІЇ ВЕРНАДСЬКОГО ПРО НООСФЕРУ





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.