Проблема гуманізму в п’єсі Горького “На дні”

П’єса А. М. Горького “На дні” була написана в 1902 році, у переломний момент для Росії. Гіркий уводить у російську літературу нового героя люмпена, босяка. Але розповідає про нього по-новому. Тема людей дна не нова для російської літератури: Гоголь, Достоєвський, Гіляровський зверталися до цієї теми. Сам Горький відзначав, що п’єса з’явилася підсумком його майже 20-літніх спостережень над миром “колишніх людей”. Похмурий побут костылевской нічліжки зображений Горьким як втілення соціального зла. Автор описує цей притулок убогих і “сірих”: “Підвал, схожий на печеру

Потовк важкі, кам’яні зводи, закопчені, зі штукатуркою, що обвалилася. Світло від глядача й, зверху долілиць, із квадратного вікна із правої сторони”. Під зводами костылевского підземелля виявилися люди всілякого характеру й соціального стану. Кожний з них наділений своїми, індивідуальними рисами

Тут і робітник Кліщ, що живе надією на повернення до чесної праці. Попіл, що жадає правильного життя. Актор, поглинений спогадами про свою колишню славу, Настя, що жагуче рветься до теперішній, великій любові

Всі ці люди, звичайно, гідні кращої долі. Тим трагичней їхнє положення. Малюючи мешканців костылевской нічліжки й підкреслюючи в них людські риси, гідні жалі, Горький разом з тим з усією рішучістю розкриває в п’єсі безсилля босяків, їхня непридатність для справи перебудови Росії. Кожний з нічліжки живе надіями, але зробити що-небудь, змінити своє жалюгідне положення не може в силу трагічного збігу обставин. І залишаються одні тільки декларації про те, що “людина…

звучить гордо”. Але от з’являється в п’єсі новий, що неведомо звідки узявся персонаж Лука. Разом з ним з’являється новий мотив у п’єсі: можливість розради або викриття. Сам Горький указував, у чому складалася головна проблема п’єси: “Основне питання, що я хотів поставити, це що краще, істина або жаль? Що потрібніше?

Потрібно чи доводити жаль до того, щоб користуватися неправдою, як Лука?” Ця фраза Горького була винесена в заголовок твору. За цією фразою автора коштує глибока філософська думка

Точніше, питання: що краще істина або жаль, правда або неправда в порятунок. Мабуть, це питання так само складне, як і саме життя. Над дозволом його билися багато поколінь. Проте спробуємо знайти відповідь на поставлене питання. Мандрівник Лука виконує в п’єсі роль утішника

Ганну він заспокоює розмовою про блаженну тишу після смерті. Попелу він спокушає картинами вільного й вільного життя в Сибіру. Нещасному п’яниці Акторові він повідомляє про пристрій спеціальних лікарень, де лікують алкоголіків. Так він усюди сіяє слова розради й надії. Жаль тільки, що всі його обіцянки засновані ка неправди. Немає вільного життя в Сибіру, немає порятунку Акторові від його важкої недуги

Умре нещасна Ганна, так і не побачила теперішнього життя, мучимая думкою, “як би більше іншого не з’їсти”. Наміру Луки допомогти іншим людям здаються зрозумілими. Він розповідає притчу про людину, що вірив в існування праведної землі

Коли якийсь учений довів, що такої землі ні, людина з горя повісилася. Цим Лука хоче зайвий раз підтвердити, наскільки рятівна для людей іноді неправда і як не потрібна й небезпечна для них буває правда. Цю філософію виправдання рятівної неправди Горький відкидає. Неправда старця Луки, підкреслює Горький, грає реакційну роль

Замість того, щоб кликати на боротьбу проти несправедливого життя, він примиряє пригноблених і знедолених із гнобителями й тиранами. Ця неправда, на думку автора п’єси, вираження слабості, історичного безсилля. Так думає автор. А як думаємо ми? Сама композиція п’єси, її внутрішній рух, викриває філософію Луки

Підемо ж за автором і його задумом. На початку п’єси ми бачимо, як кожний з героїв одержимо своєю мрією, своєю ілюзією. Поява Луки з його філософією розради й примирення зміцнює Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 у мешканцях нічліжки впевненість у правоті їх неясних і примарних захоплень і дум. Але замість миру й тиші в костылевской нічліжці назрівають гострі драматичні події, які досягають своєї кульмінації в сцені вбивства старого Костылева. Сама дійсність, сама сувора правда життя спростовує втішливу неправду Луки

У світлі, що відбувається на сцені милостиві просторікування Луки здаються авторові фальшивими. Гіркий прибігає до незвичайного композиційного прийому: він задовго до фіналу, у третьому акті, забирає одного з головних героїв п’єси: Лука тихенько зникає й в останньому, четвертому акті вже не з’являється. Філософію Луки відкидає протипоставлений йому Сатин “Неправда релігія рабів і хазяїв. Правда бог вільної людини!” говорить він. Із цього зовсім не треба, що Сатин позитивний герой

Головне достоїнство Сатину в тім, що він розумний і краще всіх бачить неправду. Але до теперішньої справи Сатин не придатний. Фактичної відповіді на питання автора: “Що краще: істина або жаль?” у п’єсі немає. Мені здається, що неправда в порятунок необхідна

Лука намагається дати людям, що гинуть, хоч якусь надію. Він утішає їх, заспокоює. Несе хоч і невелике, але полегшення мешканцям “дна”. Все-таки інші клянуть життя… і грішать, грішать, грішать

А людина живе надією!. Справа в тому, що гуманістична ідея п’єси виявилася вище тих рамок, які позначив сам автор. Гіркий, роз’ясняючи артистам МХАТ, як повинні грати актори в його п’єсі, говорив, що Лука -”людин хитрий, собі на розумі, що спритно користується розташуванням до себе людей”. Але артист Москвин, що грав Луку, зіграв його так щиро, проникливо й переконливо, що вийшов за рамки, намічені Горьким. Так, образ Луки виявилися більше гуманні й вічним, чим полум’яні монологи шулера Сатину

Збережи - » Проблема гуманізму в п’єсі Горького “На дні” . З'явився готовий твір.

Проблема гуманізму в п’єсі Горького “На дні”





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.