Героя вірша «Квітка» я бачу сидячої в кріслі із книгою в руках. Це спокійна, вдумлива, зосереджена людина. Між сторінками книги йому попалася «квітка засохлий, бездиханний», і ця знахідка навела його на глибокі міркування. Героя хвилює не тільки сама квітка, але й людина, що поклала рослина в книгу - на пам’ять.

Де цвів? коли? який весною?

И довго ль цвів? і зірваний ким?

Чужий, чи знайомій рукою?

И покладений сюди навіщо?

Він розуміє, що із цими висохлими пелюстками напевно зв’язано дуже важливе для людини подія: може бути, «ніжне свиданье», може «розлука фатальна», але можливо й так, що квітка є німим свідком ухваленого рішення або вибору, зробленого під час «самотньої гулянки в тиші полів, у тіні лісовий».

Героя вірша цікавить не тільки минуле, він хоче знать і продовження або закінчення цієї таємничої історії.

И чи живий той, і та чи жива?

И нині де їхній куточок?

Або вже вони зів’янули,

Як ця невідома квітка?

Знайдений героєм «невідома квітка» цілком міг виявитися давно забутою миттю чужої біографії, але може бути й так, що він повністю змінив чужий спосіб життя, став символом чогось нового, радісного, світлого. У кожному разі автор дає нам зрозуміти, що все у світі взаємозалежно, і ніщо не зникає, не залишивши сліду, наприклад такого, як цей легкий сухий квітка-спогад.