Тетяна - провінційна дворянська дівчина зі звичайної сім’ї того часу. Становлення душі героїні проходило в повній залежності від народної культури, вдач Росії. Я думаю, вона розуміла, що живе в країні, де жінка не має права голосу; і вона готувалася до такої ж долі, але все-таки їй здавалося, що вона заслуговує більшого. Спокій і життя сім’ї іноді порушували гості, казавшиеся їй нецікавими, обмеженими людьми, які могли говорити тільки про повсякденні справи, про побут. Я думаю, Тетяна розуміла, що ці люди інший світу, що вони не зрозуміють неї, і тому не відкривала нікому своєї душі. Духовний мир Тетяни багатий і насичений. Одноманітність гнітила її, і вона змушена була шукати інші інтереси: мріяла, зустрічала схід, замикалася в собі, багато думала. Вона була не дуже гарна, але, побачивши її, люди симпатизували саме їй, а не порожній Ользі:

…Ні красою сестри своєї,

Ні свіжістю її рум’яної

Не залучила б вона очей.

Дика, сумна, мовчазна,

Як лань лісова, боязка,

Вона в сім’ї своєї рідний

Здавалася дівчинкою чужий

Але от у життя Тетяни приходить любов, душа її світиться, оживає:

…Вона сказала: це він!

На жаль! Тепер і дні, і ночі,

И жаркий самотній сон,

Все полно їм…

Читаючи лист Тетяни, мені здається, кожний зрозуміє, що це - «лист, де серце говорить, де всі наруже, усе на волі». Тут видна душа героїні, її щирі, таємні почуття й думки; ми бачимо її «дівчинкою несміливої, закоханої, бідної й простий»:

Хто їй вселяв і цю ніжність,

И слів люб’язну недбалість?

Хто їй вселяв зворушливу дурницю,

Божевільний серця розмова,

И захоплюючий, і шкідливий?

Я думаю, що любов Тетяни була ніжної й у той же час жагучої. Я вважаю, що потрібно було дуже сильно любити, щоб зважитися написати Онєгіну першої, а також ставитися до любові серйозно й самовіддано. Читаючи лист, розумієш, що таку величезну й щиру любов можна зустріти дуже рідко, а деякі люди взагалі ніколи не зможуть полюбити тому, що не заслужили неї. Я думаю, Тетяна прийняла свою любов, як дарунок, якого гідні деякі. Їй було страшно, соромно писати лист, але іншого виходу вона не бачила. Вона небагато боялася, але вирішила випробувати долю до кінця. Вона сподівалася, що Онєгін все-таки любить її й, можливо, він - її доля. Тетяна впевнена, що їхня зустріч запропонована небом, вона не представляє життя з іншою людиною:

Все життя моя була запорукою

Свиданья вірного з тобою;

Я знаю, ти мені посланий богом,

До труни ти хоронитель мій…

Тетяна пише, що віддає себе на волю улюбленого, і він вправі її «презреньем покарати». Лист перейнятий ніжністю, надією на щастя, щирістю, чесністю, довірою до коханої людини, але в той же час у листі відчувається смуток, «душі недосвідченої волненья», страх, що улюблений її не зрозуміє й змусить страждати:

Кінчаю! Страшно перечесть…

Соромом і страхом завмираю…

Але мені порукою ваша честь,

И сміло їй себе довіряю…

Читаючи лист, мені разом з героїнею хочеться довідатися, що ж буде далі: Онєгін - « чиангел хоронитель, або підступний спокусник». Тетяна просить дозволити її сомненья, подарувати їй щастя й позбавити від «гірких мучень», вона просить захистити її почуття. Мені стає дуже жаль Тетяну, я переживаю й сподіваюся разом з нею. Мені жаль її ще й тому, що тоді вона не могла нікому розповісти про свою любов, попросити допомоги, ради, повинна була соромитися любові, але в той же час я небагато заздрю тому, що вона змогла полюбити так щиро, змогла переступити через забобони дворянського суспільства. Мені здається, що сила любові Тетяни змусила Онєгіна коливатися, адже лист дівчини нагадало йому так багато гарного, молод і чистого, що було в його житті на самому початку, але байдужість зіграла головну роль, і він пройшов повз почуття Тетяни. І все-таки я не засуджую Онєгіна за це. Я вважаю, що він надійшов шляхетно, не скориставшись безневинною душею, чесно сказавши їй про те, що він не може стати її чоловіком. Тетяна не очікувала такої відповіді, вона не могла зрозуміти, чим не догодила Євгенію, багато плакала, переживала, не спала по ночах, чекала, що улюблений передумає.

У листі Тетяни Пушкін особливо підкреслює її розум, моральну чистоту, простоту. Я вважаю, що кожна людина, прочитавши літературний твір «Євгеній Онєгін» або хоча б один лист Тетяни Ларіній, зрозуміє, який насправді повинна бути любов, але в той же час, я думаю, тільки читаючи, не навчишся любити по-справжньому, тому що це шляхетне почуття повинне бути закладене в самій людині й розвивати його потрібно із самого дитинства. Мені здається, що любов приходить завжди до людей з відкритою душею, які шанобливо й терпляче ставляться до своїх обранців, які мріють випробувати це почуття й чекають його.

Цей добуток відрізняється від тих, з якими знайомилися раніше, по композиції. У літературне произведениее багато ліричних відступів і міркувань автор произведенияа. Головними героями добутку є Євгеній Онєгін і Тетяна Ларіна. Євгеній - молодий дворянин, досить утворений, не обділений красою парубок. У свої вісімнадцять років він уже встиг втратити інтерес до життя. Йому вже все знакомо й все викликає «російську нудьгу». Тетяна ж - спокійна скромна дівчина. Вона живе у своєму світі, у якому багато різних образів із французьких літературне произведениеов. Дівчина не любила грати в шумні ігри з іншими дітьми, у неї не було подруг. Тетяна часто зустрічала світанок у вікна. Олександр Сергійович так докладно описує її, тому що вона була його улюбленою героїнею, у ній Пушкін втілив ідеал жінки.

В основному сюжет розвивається навколо відносин Євгенія й Тетяни. Автор добутку говорить про те, що Онєгін, будучи досвідченим у любовних справах, ставиться з повагою до почуттів дівчини. А також докладно описує Тетяну після знайомства з Онєгіним. Показує її хвилювання побачивши улюбленого. Коли дівчина була не в змозі більше приховувати свої почуття, вона написала лист, у якому відкрила Євгенію свою душу. Тетяна ніколи б не розповіла про свої почуття, якби, як вона говорить, мала надію:

Хоч рідко, хоч у тиждень раз,

У селі нашої бачити вас.

Героїня пише, що готово вручити свою долю улюбленому й просить відповісти на лист. Автор добутку дивується:

Хто їй вселяв і цю ніжність,

И слів люб’язну недбалість?

Хто їй вселяв зворушливу дурницю.

Божевільний серця розмова…

Тетяна ще ніколи нікого не любила. Це почуття було ново для неї, і вуж, звичайно, писати такі листи ніхто не вчив. Але почуття любові немов керує рукою дівчини. Лист повно ніжності. Таке послання, безумовно, торкнуло Онєгіна.

Мені ваша щирість мила;

Вона у волненье привела

Давно, що умолкнули почуття.

Але не настільки, щоб відповісти взаємністю. Євгеній не став обнадіювати Тетяну, сказав, що недостоин її любові, що любов згасла в його серце давно:

Мріям і рокам немає повернення;

Не обновлю душі моєї…

Відповівши таким чином, Євгеній надійшов шляхетно, але в той же час він був самовпевнений. Пушкіна дає нам зрозуміти, що Онєгін зробився жахливим егоїстом, він нікого не любив, крім себе. Автор добутку ставить запитання, яким хоче більш яскраво показати охололе серце Онєгіна:

Кого ж любити? Кому ж вірити?

Якщо навіть така дівчина, як Тетяна, не розбудила ніяких почуттів у Євгенія Онєгіна, те що тоді говорити про інших «красунях записних».

Із усього цього можна зробити висновок: не потрібно бути черств і холодним, не потрібно соромитися своїх почуттів, а треба слухати своє серце й голос розуму, тоді в житті все зложиться так, як хотілося б, а не так, як вийшло в героїв Олександра Сергійовича Пушкіна.

Твір Пушкін А. С. - Євгеній Онєгін

Приклад твору: - Про що я думаю й що почуваю, читаючи лист Тетяни (4)

Я к вам пишу - чого ж боле,

Що я можу ще сказати?..

А. С. Пушкін

Лементом душі починається лист Тетяни. Дівчини - провінційної дворянки, вихованої в строгості й имеющей тверді моральні підвалини. З дитинства їй вселили, що повинне мати чоловіка й сім’ю, бути вірною дружиною й гарною матір’ю.

Але душу, її дівоча душу! Вона мріє! Вона рветься до казкового принца! І от - він! Онєгін! Той, кому «праця завзятий тошен». Ловелас і Дон-Жуан, типовий представник дворянського стану того років, життя проводивший у ресторанах, театрах і на балах, у залицянні за жінками. І от порок і безтурботність зустрілися із чистотою й відданістю. Онєгін зустрівся з Тетяною.

Дівоча душа сколихнулася й воспылала пристрастю. Вона любить і боїться сили своєї любові. А ще боїться бути знедоленої. «Тепер я знаю, від вас залежить мене презреньем покарати». Томимая любовним борошном, воно «спочатку… мовчати хотіла». Мріяла жити очікуванням наступної зустрічі:

Коли б надію я мала

Хоч рідко, хоч у тиждень раз,

У селі нашої бачити вас…

Вона готова була ловити кожне його слово, радуватися навіть скороминущому погляду коханого:

Щоб тільки чути ваші мовлення,

Вам слово мовити й потім

Усе думати, думати про одному

И день і ніч до нової зустрічі.

Pages: 1 2

Збережи - » Про що я думаю й що почуваю, читаючи лист Тетяни - Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” . З'явився готовий твір.